Організація хірургічної допомоги в україні

Організація медичної допомоги, в тому числі й хірургічної, громадянам України грунтується на закріпленому в ст.49 Конституції країни їх праві на без­коштовну державну медичну допомогу всіх видів. Хірургічна допомога — одна з найбільш масових форм медичної до­помоги. Ця її особливість обумовлена великим поширенням хірургічних за­хворювань, природжених та набутих вад і травм як у нашій країні, так і в усіх промислово розвинутих країнах світу, з одного боку, та великими можливос­тями хірургії, досягнутими за період після Другої світової війни в лікуванні різних хвороб, корекції вад та навіть у заміні функціонально неповноцінних органів (трансплантація органів та ксе-нопротезування) — з другого.

Про масовість хірургічної допомоги свідчать сотні тисяч щорічно виконува­них в Україні оперативних втручань з при­воду хвороб та травм на різних органах.

Основу сучасної системи організації хірургічної допомоги в Україні поки що складає система, успадкована від колиш­нього СРСР. Допомога ця була органі­зована за територіальним принципом та етапністю її надання населенню країни з підпорядкуванням нижчого етапу вищо­му. Організація передбачає максималь­не наближення до місця проживання хворого медичної допомоги взагалі та хірургічної, зокрема, і забезпечується відповідними, насамперед територіаль­ними, медичними установами.

Організація хірургічної допомоги включає, по висхідній, первинну ме­дичну допомогу, кваліфіковану та спе­ціалізовану хірургічну допомогу. Хірур­гічна допомога поділяється на швидку, чи невідкладну, якої потребують хворі з гострими захворюваннями та пошкодженнями, та планову, яка здійснюється хворим з хронічними недугами.

Первинна невідкладна медична до­помога хворим на гострі хірургічні хво­роби та з травмами здійснюється в ам­булаторіях фельдшерсько-акушерських пунктів та в дільничних сільських лікар­нях — у селах, а в містах та в прирівню­ваних до них населених пунктах — ліка­рями-хірургами поліклінік, лікарями травмопунктів та бригадами, переваж­но спеціалізованими, станцій "Швид­кої допомоги". Хворим із незначними ушкодженнями гострого типу, які не вимагають хірургічних втручань або ос­танні можуть бути успішно виконані лікарями даних етапів, та хворим з го­стрими захворюваннями, які не потре­бують госпіталізації, первинна допомо­га, що подається на цих етапах, фак­тично є кваліфікованою і на них завер­шується. Суть первинної медичної до­помоги хірургічним хворим з гострими захворюваннями та травмами у сільських амбулаторіях та дільничних лікарнях, як і допомоги в поліклініках міст, у тих випадках, коли хворий потребує такої допомоги, яка за своїм характером пе­ревищує обсяг запрограмованої для хірурга поліклініки і виходить за межі його обов'язків, полягає в обстеженні хворого наявними в розпорядженні фельдшера чи лікаря (в тому числі ліка­ря-хірурга поліклініки) засобами для встановлення вірогідного чи, іноді, точного діагнозу та направлення хворо­го в хірургічне відділення районної або центральної районної лікарні з визна­ченням транспорту, яким хворий по­винен бути направлений. У більшості випадків його перевозять машиною станції "Швидкої допомоги", або ма­шиною "швидкої допомоги" самої районної лікарні, в яку хворого направ­ляють. Рідше може бути запрошена авіація — вертоліт чи навіть літак, якщо життю хворого загрожує смертельна небезпека. Хворих з хірургічних кабі­нетів поліклінік міст направляють у відповідні хірургічні відділення район­них чи міських лікарень, або через стан­цію "Швидкої допомоги" (шляхом ви­клику з останньої машини) — при гост­рих захворюваннях внутрішніх органів, або (рідко) — міським чи власним транспортом у разі легких гострих за­хворювань та травм.

У поліклініках міст та населених пунктів, у яких є хірургічні кабінети та відділення, хворим з невеликими повер­хневими травмами та нескладними го­стрими захворюваннями (невеликі рани м'яких тканин тіла, обмежені опіки, фурункули, абсцеси, підшкірний пана­рицій тощо) подається і кваліфікована хірургічна допомога.

Кваліфікована невідкладна та плано­ва хірургічна допомога хворим на найбільш поширені гострі захворюван­ня черевної порожнини (гострий апен­дицит, защемлена грижа, гострий хо­лецистит, перфоративна виразка шлун­ка та дванадцятипалої кишки, шлунко­ва кровотеча, панкреатит, гостра киш­кова непрохідність тощо) та з травма­ми органів цієї порожнини, травмами м'яких тканин, гнійними процесами, а також хворим з хронічними захворю­ваннями черевної порожнини та деяких інших органів подається в загальнохі-рургічних відділеннях центральних ра­йонних лікарень, міських та обласних, рідко — в районних, де є хірургічні відділення та відповідні для таких втру­чань умови (висококваліфікований хірург, засоби для точної лабораторної та інструментальної діагностики та ане­стезіологічне забезпечення). У великих містах, зокрема обласних центрах, по­ряд із районними та міськими лікарня­ми, що забезпечують хворих міста ква­ліфікованою хірургічною допомогою, остання надається також обласними лікарнями тим хворим, які направля­ються сюди з районних лікарень відпо­відної області.

Бурхливий розвиток хірургії в ос­танні півсторіччя, завдяки якому в організмі людини не залишилось недо­сяжних для рук і скальпеля хірурга органів, зробив практично неможли­вим оволодіння хірургом усім арсена­лом сучасних засобів діагностики хірур­гічних захворювань та досконалою тех­нікою оперативних втручань на всіх органах та ділянках тіла людини.