Сечогінні засоби

СЕЧОГІННІ ЗАСОБИ

При багатьох патологічних станах — хронічній серцевій недо­статності, захворюваннях нирок, цирозі печінки тощо-нерідко відбувається затримка води І солей в організмі, що призводить до появи набряків і накопичення рідини в порожнинах тіла, зокрема в черевній (асцит), плевральній. У виникненні набряків провідне зна­чення має збільшення кількості іонів натрію (Na*) в організмі, бо вони с найбільш активними щодо затримки води.

Сечогінні засоби (діуретики) - це лікарські препарати, які сприяють виведенню надлишку іонів Na⁺ і води з організму, зокре­ма, зменшені по вмісту рідини в порожнинах тіла. За допомогою сучасних діуретинів легко досягають збільшення сечовиділен­ня (діурез) в 3-4 рази, тобто до 6-8 літрів на добу проти 1,5-2 л у здорових осіб.

Поряд із цим, у зв'язку з виділенням з організму іон і в Ма4" і води, під впливом сечогінних засобів понижується артеріальний тиск, що використовується на практиці для лікування гіпертонічної хвороби. їх включають також у програму лікування гострих інтоксикацій хімічними агентами, бо вони сприяють виведені по отрути з організ­му. Ці лікарські засоби сосновою форсованого діурезу.

Сечогінні препарати відрізняються за хімічною структурою, механізмом впливу на сечовидільну функцію нирок і на механізми регуляції цього процесу.

Як відомо, функціональною одиницею нирок є нефрон (див. рис.). Він складається Із судинного клубочка і канальцевого апарату, зо­крема з проксимальних канальців, петлі Гснле і дистальних канальців. Через стінки судинних клубочків і їх капсулу (капсулу Шумлянського-Боумена) відбувається фільтрація плазми крові. Отри­маний фільтрат (первинна сеча) містить у сі компоненти плазми, за винятком високомолекулярних білків. У процесі проходження че­рез канальцевий апарат первинна сеча концентрується за рахунок зворотного всмоктування (реабсорбції) води, електролітів, Інших речовин. Цей процес протікає досить інтенсивно: із 150-170л філь­трату, що утворюється протягом доби, залишається в сечовому міхурі лише 1,5-1,7 л кінцевої сечі, тобто близько 1 %.

Рис. 17. Схема нефрону і локалізація дії діуретиків: 1 - судинний клубочок з капсулою: 2-проксимальний звивистий каналець; 3- низхідна частина петлі Генле; 4 - висхідна частина петлі Генле; 5 - дистальний звивистий канадець; 6- збірна трубка.

Регуляція цієї функції нирок здійснюється нервовою системою, а також гормонам й гіпофіза і кори надниркових залоз. Зокрема, під впливом гіпофізарного антидіуретичного гормону (вазопресину) в збірних трубках нефрону інтенсивно реабсорбується вода. Альдо­стерон (гормон кори надниркових залоз) стимулює реабсорбцію іонів Na⁺ і виділення із організму іонів К⁺ .

Інтенсивність утворення сечі визначається кількістю одночас­но функціонуючих судинних клубочків, швидкістю реабсорбції в канальцях, величиною осмотичного тиску крові, вмістом білків у плазмі крові, здатних утримувати воду.

Діуретики викликають сечогінний ефект шляхом активного впли­ву на ці фактори. Більшість діуретичних засобів пригнічує реабсорбцію електроліті в і води, різних органічних речовин із канальців кров, сприяє затримці виділення гідрокарбонатів.

За здатністю гальмувати реабсорбцію Na1 в ниркових канальцях (отже, і за силою дії) діуретики поділяються на такі групи:

1. Сильні (гальмують реабсорбцію на 10-20 %) — фуросемід, етакринова кислота, осмотичні діуретики (маніт) та ін.

2. Середньої сили дії (гальмують реабсобцію на 5-8 %) - дихлотіазид та ін.

3. Слабкі діуретики (гальмують реабсорбцію не більше 3 %} - спіронолактон, триамтерен.

За швидкістю розвитку та тривалістю дії вони поділяються та­кож на три групи:

І. Екстреної дії (маніт, фуросемід, етакринова кислота);

2. Середньої дії (дихлотіазид, триамтерен);

3. Повільної і довгої дії (спіронолактон).

Препарати, що впливають на функцію епітелію ниркових канальців

До цієї групи сечогінних засобів належать сульфонамідні препарати дихлотіазид, фуросемід), кислота етакринова і похідні птеридину (триамтерен). Сюди належать також калійзберігаючі діуретики, але вони розглядаються окремо у зв'язку з особливостями сечогінної дії.

Дихлотіазид (Dichlothiazidum), як і інші препарати, які мають у своїй структурі сульфонамідну групу, проявляє сечогінну дію за­вдяки пригніченню реабсорбції іонів Na⁺ і СL⁺ , у меншій мірі –К⁺ і гідрокарбонату (НСО3). Проявляє також гіпотензивний ефект, зви­чайно, при наявності підвищеного артеріального тиску. При нецукровому діабеті, навпаки, зменшує діурез.

Діуретичний ефект дихлотіазиду розвивається через 1-2 год і продовжується 10-12 год і більше. Тому призначають його по 0,025-0.05 г( 1-2 таблетки) 1-2 рази на добу під час або після їди протягом 3-5-7 днів підряд, потім роблять перерву на 3-4 дні. Дозування і схема лікування цим препаратом встановлюються індивідуально.

Як діуретичний засіб дихлотіазид застосовується при набряках У хворих із хронічною серцевою недостатністю чи захворюваннями нирок (за винятком тяжких прогресуючих форм). Призначають його і хворим на гіпертонічну хворобу (в поєднанні з іншими гіпоте­нзивними середниками), із токсикозами вагітності (нефропатією набряками, еклампсією), цирозами печінки з явищами портальної гіпертензії. Препарат можна використовувати довго, його ефекти­вність при цьому ма

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать