Біологічні ресурси України

Україна належить до країн з дуже великими обсягами та високою інтенсивністю використання різноманітних природних ресурсів. Цьому сприяє як наявність їх значних багатств, добра господар­ська освоєність та доступність території, зростаючі потреби в цих ресурсах, сприятливі умови для їх експлуатації. По-перше, за питомими (на 1 чол. на 1 km² ) масштабами та інтенсивністю вико­ристання ресурсів, Україна випере­джує всі розвинуті країни світу і, безперечно, зай­має перше місце в Європі. По-друге, великі обсяги виробництва та інтенсивне використання ресурсів визначили спеціалізацію економіки, яка харак­теризується високими масштабами споживання.

Останнім часом дедалі активніша роль у вирі­шенні природоохоронних проблем відводиться вивченню громадської думки; суттєво розширю­ються права й можливості місцевих органів вла­ди. І головне, виділяється щораз більше коштів на організацію раціонального використання і на­лежну охорону водних, земельних, лісових ресур­сів, на забезпечення чистоти атмосферного повіт­ря. Якщо капітальні вкладення на ці заходи у 1973—1975 роках (з 1973 p. почала друкуватися відповідна статистика) становили 917 млн. крб., 1976—1980 — 1169 млн. крб., то у 1981—1985 ро­ках — 1864 млн. крб. У 1989 p. вони досягли 510 млн. крб. Загальна сума усіх витрат на охорону й раціональне використання природних ресурсів (включаючи витрати на лісове господарство) ста­новила за 1981—1989 pp. 14,8 млрд. крб., у тому числі за 1989 p. — 2,1 млрд. крб. З цієї суми 1,5 млрд. крб. йшло на утримання та експлуатацію природоохоронних споруд і установок, 510 млн. крб. на державні капітальні вкладення, 136 млн. крб. на лісове господарство, раціональне використання-земельних ресурсів.

Особливої гостроти й актуальності набуває в Ук­раїні охорона водних ресурсів. На ці потреби у республіці витрачається близько 60 % усіх держав­них капітальних вкладень, що виділяються на охо­рону навколишнього середовища (у 1989 p. — 323 млн. крб.). Йдеться, зокрема, про фінансові й ма­теріальні ресурси, що надходять на охорону дуже забруднених вод Чорного та Азовського морів, збереження й поліпшення стану малих рік і во­дойм. Необхідне підвищення ефективності очис­них споруд і установок, більш широке викорис­тання для зрошування та інших цілей очищених і рудникових вод. Нерівномірність розміщення вод­них ресурсів по території республіки та зростаю­чий їх дефіцит, найбільш гострий у південних та центральних областях, потребує негайного запро­вадження водозберігаючих технологій, організа­ції безстічних виробництв, економного витрачан­ня води для зрошення, а також в комунальному господарстві, побуті.

Актуальною є проблема раціонального викорис­тання свіжої води, зокрема поліпшення структури її споживання. Останнім часом обсяг виробництва свіжої води становить близько 30 млрд. м за рік. Основна її кількість (56 % у 1989 p.) йде на вироб­ничі потреби (без сільського господарства), для зрошення, обводнення та сільськогосподарського постачання (29 %) і на господарсько-питні потре­би (15 %). Природоохоронні заходи передба­чають скорочення втрат води, раціоналізацію водопостачання, насамперед при зрошенні, ширше впровадження систем оборотного і послідовного використання води, будівництва і введення в дію об'єктів по очищенню стічних вод. Найбільше сві­жої води споживається в Запорізькій (4,5 млрд. м³ ), Дніпропетровській (3,7), Донецькій (3,4) обл.; Кримській (2,6), Київській (без Киє­ва—2,2), Херсонській (1,9 млн. м³ ).

Останнім часом вжито певних заходів, спря­мованих на поліпшення водоочищення: за роки одинадцятої п'ятирічки в цілому по Україні ски­дання забруднених стоків скоротилося майже вдвічі; знижувалося воно і в роки дванадцятої п'я­тирічки. Однак проблема ще .далека від вирішен­ня: деякі підприємства, особливо чорної металур­гії, хімії та нафтохімії, вугільної, харчової та ін­ших галузей промисловості певну частину вико­ристаної води не очищають.

Створення заповідних територій, збереження генофонду планети мають важливе значення для охорони природних ландшафтів. У сві­ті нараховується понад - 2600 великих заповідних територій, загаль­ною площею понад 4 млн. км² (3% суші планети). За останні роки в Україні сформовано цілу мережу при­родно-заповідних територій (5350 територій і об'єктів) зага­льною площею понад 1,1 млн. га, яка значно збільшилася порівняно з минулим, але все одно становить всього близь­ко 2% території України, що неприпустимо з екологічної точки зору.

Почався період формування нових природно-заповідних те­риторій, досліджується їх сучасний екологічний стан, можливо­сті, вивчаються соціально-екологічні аспекти.

За функціональними особливостями території поділяються на: природні національні парки, заповідники, заказники, пам'ятники природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоо­логічні парки, парки - пам'ятники садово-паркового мистецт­ва, заповідні урочища.

На території України функціонують:

- 3 природні національні парки. Вони створюються з метою збере­ження природних комплексів з особливою (екологічною, істо­ричною і естетичною) цінністю і використання їх в рекреацій­них, наукових і культурних цілях (Швацький, Карпацький, Синевір).

- 17 державних заповідників, втому числі:

- 2 біосферних Державні заповідники мають на меті збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони при­родних комплексів, вивчення природних процесів та явищ, розробки наук