Спадкування за заповітом

Реферат на тему:

Спадкування за заповітом

Встановлений порядок спадкування за законом грома­дянин може змінити своїм заповітом. Право заповідати майно — одне з цивільних прав, передбачений ЦК України.

Заповіт — це особисте розпорядження громадянина стосовно свого майна на випадок смерті з призначенням спадкоємців, яке складається у визначеній законом формі і посвідчується особами, вказаними в законі.

Будь-який дієздатний громадянин може залишити за заповітом все своє майно або його частку (не виключа­ючи предметів домашньої обстановки та вжитку) одному чи кільком особам, які як входять, так і не входять в ко­ло спадкоємців за законом, а також окремим організаці­ям чи державі. Заповідач може позбавити права спадку­вання одного чи всіх своїх спадкоємців за законом.

Заповіт повинен бути складений у письмовій формі з вказівкою про місце та час його складення, власноручно підписаний заповідачем та нотаріально посвідчений.

У відповідності до Закону України "Про нотаріат", у населених пунктах, де відсутні нотаріальні контори, за­повіт можуть посвідчити службові особи виконкому. За кордоном — відповідні консульські установи та диплома­тичні представництва. Окрім державного нотаріуса запо­віт може посвідчити і приватний нотаріус (ст. 36 Закону України "Про нотаріат").

Нотаріальна форма заповіту є умовою його дійсності. Але в інтересах громадян, яким обставини не завжди дозволяють звернутися до нотаріальної контори чи до виконкому відповідної ради, закон покладає на певних посадових осіб обов'язки по посвідченню заповіту, який у цих випадках прирівнюється до нотаріально посвідче­ного (ст. 40 Закону України "Про нотаріат").

До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються:

— заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарно-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, Досвідчені головними лікарями, їх заступ­никами по медичній частині або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами та головними лікарями зазначених будин­ків для престарілих та інвалідів;

— заповіти громадян, які перебувають під час пла­вання на морських суднах або суднах внутрішнього пла­вання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;

— заповіти громадян, які перебувають у розвідуваль­них, арктичних та інших подібних до них експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій;

— заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та ін­ших військово-лікувальних закладах, посвідчені началь­никами, їх заступниками по медичній частиш, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;

— заповіти військовослужбовців, а в пунктах дисло­кації військових частин, з'єднань, установ та військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб, що вчиняють нотаріальні дії, також заповіти працівників і служ­бовців, членів їх сімей та сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ та закладів;

— заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлен­ня волі, посвідчені начальниками місць позбавлення во­лі.

Названі вище посадові особи зобов'язані негайно пе­редати по одному примірнику посвідчених ними запові­тів до державної нотаріальної контори чи державного нотаріального архіву за місцем постійного проживання заповідача. Якщо заповідач не мав постійного місця проживання, або місце проживання заповідача невідоме, заповіт надсилається на зберігання до державного нота­ріального архіву міста Києва.

Завідуючий державним нотаріальним архівом чи державною нотаріальною конторою зобов'язаний переві­рити законність заповіту, що надійшов на зберігання. У разі встановлення невідповідності його законові, — не пізніше наступного дня повідомити про це заповідача і посадову особу, яка посвідчувала цей заповіт.

Заповіт повинен бути складений так, щоб розпоря­дження заповідача не викликало неясності чи суперечок після відкриття спадщини. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, що підтвер­джують його право на майно, яке заповідається.

Головне місце в будь-якому заповіті — призначення спадкоємців. Заповідач може призначити одну особу своїм спадкоємцем, заповівши їй усе майно, в чому б воно не полягало і де б воно не перебувало. Він може скласти заповіт шляхом перерахування певних речей, які б він бажав залишити спадкоємцям. Заповідач може призначити кілька спадкоємців, розподіливши між ними своє майно.

Спадкодавець також має право доручити одному чи кільком спадкоємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи, яка названа в заповіті. Покладання виконання таких обов'язків на спадкоємця називається заповідальним відказом, або ле­гатом.

Предметом заповідального відказу можуть бути дору­чення спадкоємцям передати певну річ чи певну грошо­ву суму третій особі (відказоодержувачу).

Особливим видом заповідального відказу є покла­дання на спадкоємця, до якого переходить жилий буди­нок, обов'язку надати іншій особі право довічного кори­стування цим будинком або його частиною.

Якщо спадкоємець, на якого покладений обов'язок виконати заповідальний