Міжнародні залізничні перевезення

Найбільш важливими міжнародними угодами у сфері між­народних залізничних перевезень тривалий час були Бернські міжнародні конвенції про залізничні перевезення вантажів та про залізничні перевезення пасажирів і багажу (скорочено — МВК та МПК). У вказаних угодах, укладених відповідно у 1890 та 1923 pp., брали участь більшість держав Європи, кра­їни Азії (Іран, Сирія та ін.) і Північної Африки (наприклад, Алжир, Марокко, Туніс) — загалом 33 держави. Колишній СРСР участі у зазначених Конвенціях не брав. У 1966 p. укладається Додаткова угода до МПК про відповідальність залізниць при перевезеннях пасажирів. Після чергового пере­гляду Бернських конвенцій та цієї Додаткової угоди 9 травня 1980 p . приймається Угода про міжнародні залізничні переве­зення (далі — КОТИФ). Сьогодні нею керуються майже 40 держав, більшість з яких європейські. Україна й інші держави СНД не беруть участі у цій Угоді. Проте, її норми, а також службові інструкції та інші документи, що грунтуються на засадах КОТИФ, застосовуються в окремих державах, незва­жаючи на те, що вони не підписали цієї Угоди. Зазначена Угода набрала чинності 1 травня 1985 р. Два її додатки мають цивільно-правові норми, що регулюють умови міжнародних залізничних перевезень пасажирів (Додаток А, інакше: Єдині правила МПК) та вантажів (Додаток В, інакше: Єдині правила МВК).

Єдині правила МВК діють тільки на певних залізницях, визначених учасниками Угоди. В Угоді встановлено форму залізничної вантажної накладної. Ставки провізних платежів можуть визначатися міжнародними чи національними актами. Передбачено різні швидкості перевезень та максимальні стро­ки доставки вантажів. Розмежовано доставку вантажів з вели­кою швидкістю — 400 км на добу, та малою — 300 км на добу. Водночас залізниці мають право встановлювати спеціальні строки доставки, а також додаткові строки у разі виникнення суттєвих перешкод при перевезеннях чи інших особливих об­ставин. Норми КОТИФ встановлюють форму залізничної вантажної накладної, яка й досі діє у межах держав СНД, а також найбільший розмір відповідальності залізниці у випад­ку незбереження вантажу. Він визначається у розрахункових одиницях Міжнародного валютного фонду. Це 51 старий зо­лотий франк за 1 кг ваги брутто. Збитки, заподіяні простро­ченням у доставці, відшкодовуються вантажоволодільцю у ме­жах трикратних провізних платежів.

У зв'язку з необхідністю правового регулювання залізнич­них перевезень після другої світової війни укладаються дво­сторонні договори між СРСР та іншими державами Європи й Азії. У 1950 p . їх замінили багатосторонні: Угода про міжна­родне вантажне сполучення (далі — УМВС) та Угода про між­народне пасажирське сполучення (далі — УМПС). Додатки до цих Угод містять тарифи та правила перевезень. Норми Угоди про міжнародне вантажне сполучення 1950 p. використовува­ли здебільшого країни-члени РЕВ. У 1991 p. європейські дер­жави вийшли з Угоди. Проте вони й до сьогодні використову­ють форму накладної у разі перевезення вантажів територією цих держав, у т. ч. територією держав колишнього СРСР. От­же, відповідно до УМВС укладення договору міжнародного перевезення вантажів оформляється складанням залізничної вантажної накладної на залізниці відправлення. Цей документ визначає строки доставки вантажу, засвідчує прийняття ван­тажу до перевезення. Товар передається вантажоодержувачу, який представляє документ, що засвідчує його особу. Форма накладної, встановлена УМВС, відрізняється від тієї, що вста­новлена КОТИФ. Вона складається з п'яти листів. Перший лист є оригіналом накладної, що супроводжує вантаж до стан­ції призначення і видається отримувачу разом з п'ятим листом і вантажем. Другий — це дорожна відомість, яка супроводжує вантаж до станції призначення і залишається на залізниці при­значення. Кількість дорожних відомостей повинна відповідати кількості залізниць, які беруть участь у перевезенні. Третій лист є дублікатом накладної. Він видається відправнику після укладення договору перевезення. Дублікат не є товаророзпо-рядчим документом, але має юридичне значення при зміні договору перевезення й пред'явлення до залізниці претензій про повну втрату вантажу. Четвертий — лист передачі ванта­жу, що супроводжує вантаж до станції призначення. Він зали­шається на залізниці призначення. П'ятий — лист-повідомлен­ня про прибуття вантажу, що супроводжує вантаж до станції призначення, видається отримувачу разом з оригіналом і ван­тажем. Крім накладної з вантажем слідують відповідні товаро­супровідні документи.

Оскільки існує дві форми накладної, передбачені нормами КОТИФ та УМВС, при оформленні вантажів з країн СНД, які переміщуються територією інших європейських країн, накладна, складена відповідно до вимог УМВС, оформляється до прикордонної станції залізниці країни, що межує з СНД. На цій станції вона переоформляється у накладну, вимоги якої містить КОТИФ. Переоформлення накладної відбуваєть­ся й на прикордонних станціях при відправленні товарів у країни СНД.

Провізні платежі на дорогах країн відправлення та призна­чення сплачуються за внутрішніми тарифами, а у разі транзи­ту—за транзитними тарифами, передбаченими у додатках до міжнародних угод або за ставками так званого Міжнародного транзитного тарифу.

Відповідальність залізниці за незбереження вантажу настає за наявності вини перевізника, яку, в передбачених УМВС випадках, повинен довести ва