Нацiональна полiтика України в 20-х роках Українiзацiя

Мiнiстерство освiти України

Український державний унiверситет харчових технологiй

Контрольна робота

з історiї України.

Тема: Нацiональна полiтика України в 20-х роках. Українiзацiя.

Київ 2001

Україна в складі СРСР.

Бурхливі революційні події 1917-1920 рр., як відомо, закінчилися встановленням в Україні так званої "радянської державності". Конституцією Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР) вважаласяюридичне незалежною державою. Формальновища влада в рес­публіці належала радам робітничих, солдатських і селянських депутатів. Проте реальна роль рад поступово знижувалась і зреш­тою дійшла до декоративних функцій. Уся повнота влади зосе­редилася в руках ЦК Комуністичної партії (більшовиків) Українита вищого органу виконавчої влади - Ради Народних Комісарів УСРР. Суверенітет Української СРР був дуже вузьким і обме­женим, бо повністю підлягав і спрямовувався центральною вла­дою в особі РКП(б), складовою частиною якої була КП(б)У, Червоною армією, каральними органами (ЧК) і Вищою Радою Народного Господарства РСФРР. Контроль центру над новоствореними національними республіками спочатку пояснювався не­обхідністю спільної боротьби проти зовнішніх і внутрішніх ворогів. Улітку 1919р. державна партія під виглядом "воєнно-політично­го союзу" провела об'єднання найважливіших сфер життєдіяль­ності радянських республік під наглядом Москви. Фактично УСРР перетворювалася на автономний регіон унітарної держа­ви, який задовольняв потреби центру в людських та матеріаль­них ресурсах в умовах громадянської війни.Початок мирного етапу розвитку вимагав певних змін в на­ціонально-державній сфері, розширення прав радянських рес­публік. 28 грудня 1920 р. представники Російської Федерації В. Ленін і Г. Чичерін, з одного боку, і представник УСРР X. Раковський - з другого підписали Союзний робітничо-селянський договір про воєнний та господарський союз, за яким об'єднува­ли комісаріати військових і морських сил, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошти і телеграфу та вищі ради народно­го господарства. Об'єднані наркомати входили до складу Рад-наркому РСФРР, при українському уряді мали своїх уповноваже­них. На V Всеукраїнському з'їзді рад (лютий-березень 1921 р.), де проти договору виступили представники Української Комуністичної партії (УКП) та українські лівоесери, документ було ратифіковано.

Аналогічні угоди були складені Радянською Росією і з іншими республіками. Так виникла договірна федерація радянських дер­жав, де роль загальнофедеративних інститутів влади виконували органи державної влади і державного управління Російської Фе­дерації. Ця обставина викликала невдоволення з боку населен­ня, керівників національних республік, що відстоювали ідеї суве­ренітету. Своєрідним виразником опозиції щодо планів поглинен­ня України Російською Федерацією став X. Раковський, який очолював український радянський уряд з 1919 по 1923 рр. Всіля-ко протистоячи політиці обмеження суверенних прав республіки, він розвинув активну зовнішньополітичну діяльність. На початку 1921 р. УСРР підписала мирні угоди з Литвою, Польщею, Лат­вією, Естонією, в 1922 р. - з Туреччиною. Глава уряду Раднаркому України став також ініціатором щодо конкретизації відносин між РСФРР і УСРР.ЗО грудня 1922 р. в Москві відбувся І Всесо­юзний з'їзд рад, який затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. До складу новоутвореної держави ввійшло 4 республіки: РСФРР, Закавказька Федерація, Українська СРР, Білоруська СРР. Наз'їзді було обрано Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК), чо­тирьох голів ЦВК, від України - Г. Петровського. Остаточне юридичне оформлення Радянського Союзу відбу­лося на II з'їзді рад СРСР в січні 1924 р. На ньому була прийнята перша союзна Конституція, що складалася з двох частин: Де­кларації і Договору про утворення СРСР. IX Всеукраїнський з'їзд рад (травень 1925 р.) затвердив новий текст Конституції УСРР, в якій законодавче закріплював входження республіки до складу Союзу РСР. Юридичні акти, пов'язані із створенням союзної держави, фак­тично ще більше обмежили суверенні права України. Маючи за Конституцією 1924 р. декларативне право на вільний вихід з Со­юзу, республіка реально відчула на собі весь тягар центральних загальносоюзних установ, що маскували безмежну владу єдиної Комуністичної партії на просторах багатонаціональної країни. Так, провідні напрями життєдіяльності країни (військово-морські та закордонні справи, зовнішня торгівля, залізничний транспорт) по­вністю входили до компетенції тільки союзного уряду. Централь­ним структурам об'єктивно, шляхом створення так званих со­юзно-республіканських наркоматів підпорядковувалися фінансо­ва система, питання праці, продовольства, промисловості. Ста­тус самостійних управлінських ланок у республіках зберігали тільки шість інших наркоматів: юстиції, внутрішніх справ, земле­робства, освіти, охорони здоров'я і соцзабезпечення. Але й вони ідеологічно та матеріально залежали від центрального апарату.

Здійснення політики українізації у сфері державного будівництва, освіти, культури, духовного життя.

ХII з`їзд РКП(б), що бідбувся в Москві 17-25 квітня 1923 р., проголосив політику “корені

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать