Лікування опіків перша допомога та протишокові заходи Опіки дихальних шляхів

ЛІКУВАННЯ ОПІКІВ, ПЕРША ДОПОМОГА

ТА ПРОТИШОКОВІ ЗАХОДИ. ОПІКИ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ

Лікування термічних опіків скла­дається з подання першої допомоги потерпілим на догоспітальному етапі та лікування в хірургічних спеціалізо­ваних закладах.

Від якості першої допомоги часто залежить подальша доля хворого. Вона полягає в зупинці дії термічного аген­та, забезпеченні потерпілого свіжим повітрям та запобії-анні забрудненню рани мікрофлорою.

Загасити палаючий одяг краще шляхом накривання потерпілого ков­дрою чи плащем (пальто) або ж во­дою. При цьому його треба поклас­ти, щоб полум'я, піднімаючись уго­ру, не перекинулось на голову та об­личчя. Не можна бігти в палаючому одязі — це тільки роздмухує полум'я. Після загашення полум'я одяг негай­но треба зняти, перед цим обливши холодною (але не крижаною) водою. Це ж саме робиться і тоді, коли опік стався під дією окропу чи гарячої ріди­ни. Але в жодному разі не можна до­пускати переохолодження хворого, бо це сприяє розвиткові шоку. Обливан­ня холодною водою є також лікуваль­ним засобом — знеболює та запобі­гає поширенню опікової деструкціїтканин углиб, зокрема переходу ІІІА ступеня в ІІІБ, а також набряку і на­гноєнню. З цією метою особливо до­цільно обливати водою під час надан­ня першої допомоги (але не пізніше ніж через 30 хв після опіку) у разі непоширених опіків (особливо опіків кінцівок). Охолодження водою опіко­вої поверхні триває впродовж 2 год.

Для забезпечення свіжого повітря потерпілого переміщують з місця по­жежі (чи заповненої димом та отруй­ними газами кімнати) на відкритий простір чи в приміщення з чистим повітрям. Після цього його зігріва­ють. При асфіксії хворому роблять штучну вентиляцію легень (рот до рота чи рот до носа).

Останній акт першої допомоги — запобігання зараженню опікової по­верхні — здійснюють шляхом загор­тання потерпілого в чисте простирад­ло, марлю чи поліетиленову плівку (великі опіки) або накладання бин­тової асептичної пов'язки при обме­жених опіках. Внутрішньовенне вво­дять аналгетики і негайно перевозять потерпілого до лікарні.

Особам з поширеними глибокими опіками, яким загрожує розвиток шоку чи які перебувають у стані шо­ку, в машині "швидкої допомоги" розпочинають введення протишокових розчинів (сольові розчини або реопо-ліглюкін, розчин лактату чи Рінгера— Локка тощо).

Під час надання першої допомоги з рук потерпілого треба зняти всі до­рогоцінні речі (обручки, персні, брас­лети тощо) з метою запобігання тур­нікетному ефекту.

У лікувальному закладі (це переваж­но спеціалізовані опікові відділення) хворого бажано покласти на спеціаль­не ліжко з повітряною подушкою. У нього передусім перевіряють стан ди­хальних шляхів. У разі порушення їх прохідності (задишка, синюшність, кашель, хриплість голосу) роблять інтубацію трахеї.

Потерпілим з обмеженими повер­хневими та глибокими опіками без загрози розвитку шоку проводять під знеболюванням (переважно внутріш­ньовенним введенням морфіну гідрохлориду чи неопіоідних аналгетиків або ж наркотиків) обробку опікової поверхні.

Госпіталізації підлягають: хворі з поширеними опіками, опіками ди­хальних шляхів і з обмеженими опі­ками II—IV ступеня площею понад З-5 % поверхні тіла та з поширеними опіками І ступеня площею понад 30 % у дітей, а також хворі з опіками II—IV ступеня ділянки голови, облич­чя, промежини, кистей та стіп неза­лежно від площі ураження.

Хворих з обмеженими поверхневи­ми опіками, крім зазначених локалі­зацій, після подання їм допомоги (об­робки опікової поверхні) направляють на лікування у поліклініку.

У разі поширеного опіку, який спричинив шок або може зумовити його, розпочинають або продовжують протишокову терапію з одночасним проведенням досліджень гемодинаміки (артеріальний тиск, пульс, ІЩВ), складу крові (гемограма, гемотокрит, рівні електролітів, сечо­вини тощо) та сечі (погодинний діу­рез через уведений у сечовий міхур катетер; склад сечі), визначають тем­пературу тіла та проводять заходи із запобігання інфікуванню. Обробку опікової поверхні у таких хворих не проводять до повної ліквідації шоку і його загрози.

Терапія у разі розвитку шоку по­лягає в ліквідації гіповолемії (дефіциту ОЦК) й гідроіонних порушень: вве­дення збалансованих розчинів елект­ролітів, особливо лактату Рінгера, спеціальних розчинів (реополіглюкін тощо) та білкових субстанцій (плазма, альбумін, протеїн, через 24 год — кров). Інфузійні розчини обов'язко­во повинні містити натрій, бо у хво­рих з опіками часто спостерігаються гіпонатріємія (внаслідок підвищення секреції антидіуретичного гормону вазопресину та затримки натрію в інтерстиціальному просторі).

Гіперкаліємії у хворих, незважаючи на значну загибель клітин, не спостерігається через збільшене виведення його нирками під дією гіперкортицизму.

Обсяг розчинів розраховують на підставі багатьох критеріїв (гемодинамі-ки, величини діурезу, результатів біо­хімічного дослідження тощо). На прак­тиці користуються переважно спроще­ними формулами. Так, за однією з них — Парклендською — хворому в першу добу вводять 4 мл лактату Рінге­ра на 1 кг маси тіла, помноживши цей показник на площу опіку у відсотках. При цьому половину кількості вводять у перші 3 год, половину — в наступні 16 год. Для визначення об'єму плазми та інших колоїдних розчинів користу­ються, зокрема в Англії, формулою Мюйра—Барклея, за якою об'єм впор­скуваної плазми дорівнює площі опі­ку, помноженій на масу тіла (в кг) і поділеній на 2, тобто 0