Середньовічне вільнодумство

Встановлення феодального ладу у різних народів відбувалось не од­ночасно: в Китаї — у III—II ст. до н. е., в Індії — перші століття нашої ери, у Закавказзі та Середній Азії — у IV—VI ст., у Західній Європі — у V—VI ст., в Україні — у IX ст. Це був період остаточного форму­вання більшості сучасних релігій. Релігійна ідеологія стала загальновизнаною ідеологією феодалізму. За феодальних часів навіть виступи проти релігії часто мали релігійну форму. Однак, незважаючи на виклю­чне становище релігії у феодальному суспільстві, роз­виток вільнодумства не припинився.

На Сході визначним його представником був та­джицький вчений, поет і філософ О. Хайям (бл. 1040—1131 рр.), який заперечував істинність священ­них книг ісламу і високо оцінював науку. Вірші Хайяма "Рубаї" не тільки глибоко проникають у світ почуттів людини, вони сповнені філософських розду­мів і відвертого вільнодумства. Хайям висміює релі­гійний заклик відмовитись від земних благ на користь благ, що чекають людину в потойбічному світі. Поет часто повторює і дотепно ілюструє думку, що єдиною реальною дійсністю є дійсність земна, лише вона має цінність.

Вже наприкінці X — початку XI ст. видатний син таджицького народу Ібн Сіна (Авіценна, 980— 1037 рр.) — вчений, філософ, поет, лікар — висуває теорію "двоякої істини", намагаючись довести неза­лежність науки і філософії від богослов'я і цим самим звільнити розвиток наукової думки від контролю ду­ховенства. У своїх працях він заперечував божественну Ідею створення світу, стверджуючи, що світ має дві субстанції — матеріальну й ідеальну. Його теорія "двоякої істини" мала на той час прогресивне значення. Ідеї Ібн Сіни знайшли свій подальший розвиток у поглядах іншого видатного мислителя арабського сві­ту про вічність матеріального світу, що довів пану­вання в ньому суворої необхідності, відкидаючи, таким чином, чудеса і втручання Бога у звичайний перебіг подій. Продовжуючи розвивати теорію "двоякої істи­ни", Ібн Рошд вважав, що шлях до вдосконалення людини лежить через науково-філософське знання, а не через містику й аскетизм, як твердять бого­слови.

Через араба Ібн Рощда (1126—1198 рр.), який на­родився і займався наукою і філософією у завойова­ній арабами Іспанії, вчення про "двояку істину" по­трапляє до інших європейських країн, де воно стає відомим під назвою аверроїзму. Незважаючи на пере­слідування аверроїзму католицькою церквою, на його офіційне засудження у 1513 р. на Беневентському со­борі, аверроїзм поклав початок тому "просвітитель­ському вільнодумству", яке підготувало матеріалізм XVIII ст.

Значну роль у розвитку вільнодумства і матері­алізму епохи середньовіччя відіграв англійський філо­соф і природознавець Р. Бекон (1214—1294 рр.). Він є передвісником дослідної науки Нового часу. Р. Бекон вказував на безплідність відірваного від життя схолас­тичного методу, пропагував значення досвіду та експерименту в розвитку наукового знання. На його думку, філософія повинна спиратися на досвід, конкретні науки, особливе місце серед яких він відводив фізиці й математиці. Значне місце в творах Бекона посідає розкриття неуцтва й аморальності християнського ду­ховенства. Незважаючи на те, що Бекон утримувався від критики релігійних догматів, церква вбачала в його філософських і антиклерикальних поглядах не­безпеку. За наказом духовних властей його було ув'язнено на 14 років.

Незважаючи на те, що в Європі V—XIV ст. па­нували теологія і церковна схоластика, видатні вчені, мислителі боролися за звільнення філософії з-під влади релігії.

Значну роль у поширенні ідей вільнодумства у се­редньовіччі відіграли численні народні антикле­рикальні рухи (павлікани — у Візантії, богоміли — у Болгарії, катари — в південній Франції та Італії, лол-ларди — в Англії, таборити — в Чехії та ін.). Відобра­жаючи в релігійній формі соціальний протест понево­леного селянства й міських низів проти феодальної експлуатації, ці рухи піддавали критиці державну ре­лігію, яка стояла на сторожі інтересів дворянства і духовенства.

Продуктом народного вільнодумства є анонімні твори "Про трьох обманщиків", які набули значного поширення вже у XIII ст.

В Росії в ту епоху до матеріалізму і вільнодумства наближалися окремі групи єретичних течій: стри-гольників (70-ті роки XIV ст.) і новгородські єресі (кінець XV ст.). У 40-х роках XVI ст. ідеї віль­нодумства знаходимо у висловлюваннях 1. Пересвє-това, який байдуже ставився до Святого Письма і ви­ступав проти релігійного гніту. Однак найбільш вида­тними вільнодумцями XVI ст. були М. Башкін і Ф. Косой. М. Башкін заперечував ряд догматів пра­вослав'я, виступав проти кріпосництва і за це його запроторили до монастиря. Ф. Косой був ченцем, але зрікся чернецтва і став на шлях заперечення потойбі­чного життя й безсмертя душі, а також багатьох інших положень православ'я. Вчення Ф. Косого викли­кало появу численних богословських трактатів, з яких до нас і дійшли відомості про нього.

Представником вільнодумства в Україні був один з видатних вчених пізнього середньовіччя Юрій Дрогобич (1450—1494 рр.) — вчений енциклопедист, доктор філософії, медицини і вільних мистецтв, ма­гістр астрономії, професор ряду університетів Євро­пи. Ю.Дрогобич мав великий вплив на багатьох дія­чів епохи Відродження, в тому числі й на Коперника. Одним з перших сприяв поширенню гуманістичних ідей в Україні.

Таким чином, хоча виступи проти релігії в період середньовіччя були май