Роль Національного банку України на ринку цінних паперів

В останні десятиріччя центральні банки країн із розвинутою ри­нковою економікою віддають перевагу такому інструменту грошо­во-кредитної політики, як проведення операцій із цінними паперами на відкритому ринку, що відповідає загальній тенденції переважно­го використання ринкових інструментів регулювання економіки.

Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним ранком. Ці операції централь­ного банку зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. У наслідок цього центральний банк має можливість впливати на розмір грошової маси і на рівень ринкової процентної ставки у потріб­ному напрямі, тобто досягати заздалегідь поставленої мети.

Центральний банк продає цінні папери зі свого портфеля, коли йому потрібно стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стри­мати зростання платоспроможного попиту й, отже, сприяти підвищен­ню рівня процентної ставки і в кінцевому підсумку знизити інфляцію. Якщо центральний банк продає цінні папери безпосередньо комер­ційним банкам, то в цьому разі зменшуються надлишкові резерви банків, а депозитна база, тобто сума залучених банками коштів, залишається сталою. Зменшення банківських резервів породжує мультиплікативне скорочення грошової маси. Якщо ж центральний банк продає цінні папери небанківським учасникам (дилерам) фондового ринку, то в такому разі зменшуються резерви комерційних банків, які обслу­говують небанківських дилерів, і одночасно зменшується депозитна база цих комерційних банків, оскільки для розрахунків із централь­ним банком за куплені цінні папери небанківські дилери використо­вують свої банківські депозити. Отже, і в цьому разі відбувається ско­рочення грошової маси, але частково воно відбувається в момент розрахунків за цінні папери, а частково — через мультиплікативне скорочення депозитів.

Центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, коли ставить за мету збільшити грошову масу, знизити вартість грошей, тобто знизити рівень ринкової процентної ставки і в такий спосіб активізувати підприємницьку діяльність, пожвавити кон'юнктуру ринку. Механізм впливу операцій центрального банку на грошовий ринок під час купівлі цінних паперів такий самий, як і під час про­дажу, тільки процес відбувається у зворотному напрямі.

Об'єктом операцій центральних банків на відкритому ринку зде­більшого є цінні папери, що мають високу ліквідність і користуються повсюдним попитом за незначних коливань ринкової вартості. Тра­диційно центральні банки проводять політику відкритого ринку пере­важно з державними цінними паперами на вторинному ринку. До операцій відкритого ринку не належить купівля центральним банком цінних паперів на первинному ринку, тобто безпосередньо в емітента. Політика відкритого ринку широко застосовується в регулятивній діяльності центральних банків. Це — найбільш дійовий і гнучкий ме­тод грошово-кредитної політики. Результати застосування цього ме­тоду центральні банки можуть досить точно спрогнозувати, передба­чити, його ж дія забезпечує ефективний вплив на грошовий ринок, а отже, і на економіку в цілому. Позитивні аспекти цього методу гро­шово-кредитної політики полягають у тому, що центральний банк са­мостійно визначає обсяг, час і напрям здійснення операцій на відкри­тому ринку і в такий спосіб повністю контролює застосування цього методу. Наслідки проведення операцій на відкритому ринку легко піддаються коригуванню. Якщо у здійсненні грошово-кредитної полі­тики допущена помилка, центральний банк може швидко її виправи­ти, здійснивши операцію зворотного спрямування.

Історично першою формою операцій на відкритому ринку були звичайні операції центрального банку з купівлі та продажу цінних па­перів. У найбільших масштабах ці операції здійснюються в США. Так, частка державних цінних паперів в активах консолідованого ба­лансу федеральних резервних банків США протягом 1994—1996 рр. становила понад 80 %. Зростання попиту на цінні папери, зокрема збоку центрального банку, призводить до зростання їхньої ринкової вартості й одночасно до падіння фактичної дохідності, що, природно. спонукає власників цінних паперів (комерційні банки, інституційних інвесторів, населення) до їх продажу. І навпаки, якщо зростає пропо­зиція цінних паперів, зокрема з боку центрального банку, це призво­дить до зниження цін на цінні папери й відповідно до підвищення їх­ньої фактичної дохідності, що, у свою чергу, стимулює інвесторів укладати гроші в цінні папери. Отже, центральні банки проводять операції на відкритому ринку, спираючись на дію ринкових механіз­мів коливання цін і дохідності фінансових інструментів.

У 80—90-ті роки у країнах із розвинутою ринковою економікою значно зростає ринок операцій із цінними паперами на умовах угоди про зворотну купівлю. Це пояснюється, по-перше, позитивними якостями цього гнучкого регулятивного інструмента, а, по-друге, стрімким розвитком телекомунікацій і комп'ютерної техніки, що обумовило розроблення й використання таких досконалих розрахун­кових і депозитарних систем, яких потребують операції РЕПО.

Операція РЕПО — фінансова операція, що складається з двох частин. У першій частині цієї опера­ції (стандартне РЕПО) одна сторона продає цінні папери іншій сторо­ні. Водночас перша сторона бере на себе зобов'язання викупити ука­зані цінні папери у визначений термін або на вимогу другої сторони.

Це зобов'язання на зворотну купівлю відповідає зобов'язанню