Сільське господарство світу

Реферат на тему:

Закономірності розвитку сільського господарства. Практично у всьому світі діяльність, пов'язана із забезпеченням населення продуктами харчування і продуктами споживання, вийшла за межі власне сільського господарства і утво­рює нині систему взаємозалежних галузей, в якій взаємодіють сільське господар­ство, переробна промисловість, складське та холодильне господарство, оптові та роздрібні торгові підприємства, підприємства сільськогосподарського машинобу­дування, сільськогосподарської хімії, сільськогосподарської науки, агробанки то­що. В економічно розвинутих країнах, в країнах з перехідною економікою, в постсоціалістичних країнах такі поєднання розвинулись до агропромислових комплексів (АПК). У багатьох країнах, що розвиваються, також розпочалися аналогічні процеси, але агропромислова інтеграція знаходиться тут на початко­вих рівнях розвитку. Коли ж йдеться про світове господарство, то систему, в якій поєднано сільське господарство і пов'язані з ним галузі, називають агробізнесом, або агровиробничою сферою.

Основу агровиробничої сфери світового господарства становить сільське госпо­дарство - один з найдавніших видів людської господарської діяльності. В ньому й нині зайнято більш як 50 % економічно активного населення світу. Проте, якщо в країнах, що розвиваються, в сільському господарстві працює понад 2/3 зайнято­го населення, а в окремих з них - 3/4, то в економічно розвинутих країнах - менш як 1/10, у США тільки 2,8 % економічно активного населення. У всій же агровиробничій сфері зайнята більша кількість працівників. Наприклад, у США на одно­го зайнятого в сільському господарстві припадає понад 5 зайнятих в інших галу­зях АПК, в Європі відповідно 2-2,5 чоловіка. Отже, навіть в економічно розвину­тих країнах в АПК зайнято 1/5, а то і понад 1/4 економічно активного населення. У сільському господарстві 99 % продукції виробляє землеробство і тварин­ництво. Інші галузі - аквакультура (розведення риби, молюсків тощо), використан­ня комах (шовківництво та бджільництво) — відіграють незначну роль.

Співвідношення рослинництва і тваринництва залежить від кількох чинників: рівня індустріалізації країни (в Північній Америці та Європі - високомеханізова-не тваринництво), природних умов (пасовищне тваринництво в посушливих степо­вих та напівпустельних районах), етнічних і релігійних особливостей тієї чи іншої країни (наприклад, іслам забороняє вживання свинини, індуїзм - вбивати корів). У цілому в економічно розвинутих країнах Європи і Англо-Америки переважає тваринництво, що ведеться на передовій базі з використанням досягнень науки, а в країнах, що розвиваються, особливо в екваторіальній, субекваторіальній зоні та зоні мусонного клімату - рослинництво.

Основу сільськогосподарського виробництва становлять земельні ресурси. Тому дуже важливим для країн і регіонів є кількість сільськогосподарських угідь, зокре­ма орних земель. Всі сільськогосподарські угіддя на Землі займають близько 1/3 су­ходолу (без Антарктиди), або 4,5 млрд гектарів. Трохи більше як 1/10 суходолу, тоб­то близько 1,5 млрд гектарів, становлять орні землі та землі під багаторічними на­садженнями, 1/5 частина суходолу знаходиться під луками і пасовищами.

Найбільші площі земель, що використовуються в землеробстві, - в Азії (майже 1/3 світових площ), значні вони і в Північній Америці та Північній Євразії (по 1/6 світових площ). Найбільш розораною є Західна й Центральна Європа, де в серед­ньому під землеробством використовується понад 1/3 землі, а в окремих країнах навіть 1/2 і більше, наприклад, в Україні, Італії, Польщі, Угорщині, Нідерландах, Данії тощо. Інтенсивно розорані також історичні райони землеробства в Азії, особ­ливо в Східному Китаї, на Індо-Гангській низовині та в дельтах великих річок. Се­ред країн світу найбільші земельні ресурси мають країни СНД (особливо Росія, Ук­раїна, Казахстан), США, Індія, Китай, Бразилія, Канада, Австралія.

Основним соціально-економічним чинником сільськогосподарського вироб­ництва є аграрні відносини, що залежать від способу виробництва, форми зе­мельної власності, характеру землекористування.

В економічно розвинутих країнах більша частина земельного фонду і основні продуктивні можливості сільськогосподарського виробництва зосереджені в фер­мерських господарствах. Основою організації виробництва є сімейна ферма (з мінімальним використанням найманої робочої сили). Частина землі належить дер­жаві (1/4-1/3 площі), а також великим монополіям агробізнесу і церкві.

У країнах, що розвиваються, картина більш строката. Пересічно понад 1/2 площ є общинними землеволодіннями або обробляються дрібними сімейними господарст­вами. Виробництво тут напівнатуральне або дрібнотоварне. Другий за площею (але основний за виробництвом) сектор землекористування - великі землеволодіння. В Латинській Америці — це великі латифундії (фазенди), в країнах Азії та Африки - землеволодіння місцевих феодалів (султани, шейхи, племінні вожді тощо). Але фео­дальні відносини поступово замінюються капіталістичними, і все більшого значен­ня набуває плантаційне (особливо в Латинській Америці та Південно-Східній Азії), місцями фермерське господарство.

У процесі перебудови знаходиться землеволодіння і агровиробництво пост­соціалістичних країн перехідної економіки. Колишні колгоспи, радгоспи, кому­ни перетворюються на кооперативи та агрофірми різних типів, поступово розгор­тається фермерське господарство,