Медовий рік української преси як історичний факт

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ГУРТОК МОЛОДИХ ЖУРНАЛІСТІВ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

“МЕДОВИЙ РІК”

УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ –

як історичний факт

(від березня 1917 р. до березня 1918 р.)

В кінці лютого - на початку березня 1917 року історія України і всієї Європи повернула свій хід вбік від століттями наїждженого шляху. В Росії було повалено самовладдя. Цар Микола II, а за ним великий князь Михайло зреклися престолу. Створений революційним шляхом Тимчасовий уряд проголосив у Росії глибокі демократичні зміни.

Україна, яка, за виключенням західних земель, входила до складу Російської імперії, отримала історичний шанс відновити свою незалежність. Вже у перші дні революції у Петрограді було створено Український революційний комітет та петроградський відділ Товариства українських поступовців. Почався стрімкий розвиток політичних партій і в Україні.

17 березня 1917 року в Києві була створена Центральна Рада, яка прийняла на себе державну владу в Україні та, в числі інших демократичних свобод, проголосила свободу слова.

Розпочався надзвичайно цікавий і важливий, багатий на події період історії української журналістики. Деякі дослідники називають березень 1917 р. “медовим місяцем” розвитку вітчизняної преси: краще назвати “медовим роком” період від цього березня до наступного. Становлення української демократії, парламентаризму, багатопартійності закладали чудове підгрунтя для створення й розквіту небувалої за кількістю й різноманітністю преси в Україні. Нічого подібного в її історії не буде до 1990-1992 рр., тобто до розквіту горбачовської “перебудови” та початків відновлення незалежності України.

В перші ж дні з метою кращого інформування населення про свою діяльність та ситуацію в країні Центральна Рада організувала прес-бюро. Основою його діяльності було збирання, опублікування в виданнях, які вже існували, декретів, відозв, офіційних повідомлень “по всіх проявах українського життя” тощо. На це ж бюро було покладено й обов’язки “сприяти розвиткові української преси та поширювати відомості про неї”. Представники бюро працювали в багатьох містах України.

Вже через день від заснування Центральної Ради, 19 березня, почав видаватися інформаційний бюлетень під назвою “Вісти Української Центральної Ради ”. Цей бюлетень, зрозуміло, підтримував політичну лінію нового керівництва України, в ньому друкувалися всі укази, вказівки, положення, а також повідомлення представників прес-бюро. Офіційні, директивні матеріали з нього мали бути обов’язково передруковані в усіх українських часописах. Історія цього видання викладена І. Крупським у грунтовній історико-журналістській праці “Національно-патріотична журналістика України”, виданій у Львові у 1995 р. Там, зокрема, оповідається про друге число “Вісника...”, від 21 березня, в якому подано звіт-репортаж про “гучну величезну українську маніфестацію на вулицях Києва”, де “швидко по руках розійшлося” перше число бюлетеня.

Крім офіційних повідомлень та інформації з місць, на його сторінках вміщали й численні листи, звернення на підтримку Центральної Ради та її діяльності по підновленню державності України.

Із створенням українського уряду починається вихід другого офіційного видання: “Вісника Генерального Секретаріату України”, який теж мав численну читацьку аудиторію.

Березень 1917 року історики справедливо називають “медовим місяцем” української преси саме через її вибухоподібний розвиток. У той революційний час організувалися або відновили своє існування численні політичні партії. Наслідком цього було відродження політичної преси.

Так, Революційна Українська партія видавала від 25 березня щоденну газету в межах “Товариства підмоги літературі, науці й штуці”, заснованого ще до 1917 р. Це фактично було відновлення видання славної “Ради” під назвою “Нова Рада”. Склад редакції та політичні позиції газети, де з перших номерів брали участь М. Грушевський, С. Єфремов, Є. Чикаленко та інші велети української журналістики, свідчили про її близькість до Центральної Ради та загалом про ліву, соціалістичну і національно-визвольну орієнтацію. Вона стала офіційним видання УПСФ (Українська партія соціалістів-федералістів), лідером якої був С. Єфремов. Ця парія патронувала й кілька місцевих газет - “Рідний край” у Гадячі, її редагувала Олена Пчілка, уманська “Вільна Україна”, хоч на місцях вони відчували значний вплив есерів.

Вже у першому числі “Нової Ради” М. Грушевський виступив з статтею “Велика хвиля”, в якій викрив марні сподівання щодо взаємовідносин нового російського уряду і України. В інших публікаціях (“Повороту нема” тощо) проводиться думка про необхідність об’єднання всіх українських сил та розбудови сильної, багатої і незалежної України.

Редакція значно покращила свої можливості тим, що придбала друкарню, а відтак під вмілим редагуванням А. Ніковського почала стрімко набувати популярності. Газета виходила на гроші, заповідані саме на ці цілі відомим меценатом української журналістики В. Симеренком (А. Животко дає напис “Семиренко”). З появою “Нової Ради” почалася ідейна конкуренція між нею та газетами “Киевлянин” і “Киевская мысль”, що переважно залишилися на старих, промосковських позиціях.

Головною політичною темою “Нової Ради” в березні та квітні 1917 року була тема проведення лінії на автономізацію України у відносинах з Росією. В газеті піднималися проблеми н