Соціально-політичні реалії кінця XX століття

Реферат з соціології

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ РЕАЛІЇ КІНЦЯ XX СТОЛІТТЯ

Суспільно-політичний розвиток XX століття. Світ стоїть на порозі нового тисячоліття. З надією і тривогою за долі цивілізації ми дивимося в майбутнє. Цей погляд ми звіряємо з підсумками розвитку людства в XX столітті. Історичний досвід людства, особливо останніх поколінь, настійно вимагає від усіх жителів Землі розв'язання найгостріших проблем, зумовлених суперечливим роз­витком відносин між країнами світового співтовариства, незбалансованістю їхніх інтересів, що породжує між ними антагонізм, збройні конфлікти, війни.

Світ, в якому ми живемо, докорінно відрізняється від того, яким він був не тільки на початку нинішнього століття, але й усередині XX віку. Впродовж останніх років ми є свідками стрімких і бурхливих змін у світі, які істотно трансформують його обличчя.

До початку XX століття міжнародний порядок представляли шістдесят сім великих держав з їхніми колоніальними територіями, сферами впливу і політич­ними союзами. Перша світова війна завдала сильного удару по цьому порядку, але не обумовила його. Версальська система несла в собі привиди другої світової війни. Створена за ініціативою держав-переможниць у 1919 році на Паризькій мирній конференції, Ліга Націй була практично недієздатною. Після жовтня 1917 року світ було розділено на СРСР і капіталістичний світ, який був представлений у свою чергу метрополіями Заходу і колоніями (напівколоніями, залежними територіями) Сходу та Півдня. Такими були політична картина світу, типологія держав, заснована на їхньому соціально-економічному устрої і політичній орієнтації в першій половині XX століття.

Поява після другої світової війни Організації Об'єднаних Націй (1945 р.) хоч і була кроком уперед, також не привела до встановлення нового світового по­рядку внаслідок розколу світу на ворожі військово-полі­тичні блоки. Після краху колоніальної системи виникла нова типологія країн: країни розвинуті і країни, що розвиваються. До останніх було віднесено близько 120 країн, котрі стали незалежними (сюди включено було й латиноамериканські держави, що здобули свободу ще в XIX столітті). На цю типологію накладалася класифіка­ція за класовою ознакою: серед розвинутих країн виріз­нялися капіталістичні (їх нараховувалося понад 20 — США, ФРН, Японія, Франція та ін.) та соціалістичні (15 країн — СРСР, НДР, КНР, Куба та ін.), а серед країн, що розвиваються,— країни капіталістичної орієнтації (їх була переважна більшість) і країни соціалістичної орієн­тації (Алжир, Ангола, Ефіопія, Мозамбік, Сирія, Танза­нія та ін.). Таким чином, як бачимо, світовий порядок, що склався в повоєнний період, як і раніше, тримався на «рівновазі сил». Але рівновага тепер була атомною.

Особливості розвитку сучасного світу. Докорінні зміни, що відбулися у світі в останнє десятиріччя, значно видозмінили політичну картину світу. В цьому контексті можна говорити про дві важливі особливості сучасного світу. Перша — це припинення «холодної війни» та вхо­дження до нового етапу цивілізаційного розвитку; друга пов'язана з розпадом соціалістичної системи і створен­ням нових геополітичних та соціальних реалій. Зупині­мось детальніше на характеристиці цих особливостей.

«Холодна війна», як відомо, почалася після другої світової війни, і в основі її лежала концепція поділу світу на дві протилежні суспільні системи та неминучості їхнього протиборства, оскільки відносини між ними є антагоністичними. Відкритим проголошенням «холодної війни» заведено вважати відому промову У. Черчілля 5 березня 1946 року у Фултоні (США), в якій він закли­кав створити англо-американський союз для боротьби зі «східним комунізмом». За короткий час по тому було створено ряд воєнно-політичних блоків, зокрема НАТО (1949), CEATO (1954-1977), СЕНТО (1955-1979), Варшавський договір (1955-1991). Ситуація особливо ускладнювалася ще й у зв'язку з тим, що науково-техніч­на революція привела до створення нового виду зброї, здатної знищити все живе на Землі. Йдеться перш за все про атомну і термоядерну зброю, ракетну техніку, хіміч­ну і бактеріологічну зброю. Протягом кількох десятиліть за умов «холодної війни» тривало жорстке протиборство двох суспільних систем, двох наддержав, які уособлюва­ли ці системи — СІЛА й СРСР. Важкою ношею для людства стала викликана протиборством двох систем гонка озброєнь. Лише в середині 80-х років на озброєння пішло 6 відсотків світового валового продукту. Як ре­зультат — у світі накопичено страхітливих засобів масо­вого знищення стільки, що їх вистачить, аби кілька разів знищити усе живе на нашій планеті. Це привело на початку 80-х років до стану психологічної війни між двома суспільно-політичними системами, і передусім між СІЛА й СРСР.

З іншого боку, вже з 70-х років почався процес розрядки. Початок йому було покладено Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) від 1 липня 1968 року, який набрав чинності в 1970 році. З того часу й понині його учасниками стало понад 150 держав. За цей період було підписано ряд важливих для зміцнення безпеки у світі договорів і угод між США й СРСР. Це, зокрема, договори СНО-1 (1972) і СНО-2 (1978), угоди між СРСР і США про відвернення ядерної війни (1973). Наприкінці 70-х років розпочатий процес був перерва­ний конфронтацією між двома супердержавами. Лише після квітня 1985 року, коли керівництво Радянського Союзу по-новому й реалістично осмислило міжнародну ситуацію, виникла можливість почати відхід од конф