Платон 63

1. Бібліографія

Платон (427 – 347 до н.е.) – син афінського громадянина. По своєму соціальному стані відбувався з афінської рабовласницької аристократії. І звичайно ж був своєю людиною в Сократовському крузі. В молодості був слухачем гуртка прихильника навчання Геракліта – Кратила , де познайомився з принципами об'єктивної діалектики, на нього також вплинула і тенденція Кратила до абсолютного релятивізму. У 20 років він готувався брати участь у змаганні як автор трагедії і випадково перед театром Діонісія почув дискусію, у якій брав участь Сократ. Вона настільки його зацікавила, що він спалив свої вірші і став учнем Сократа . Було це приблизно в той час, коли афінський флот одержав останню значну перемогу в Перепелонскій війні .

Платон розділяв із усім гуртком відразу до афінської демократії. Після осуду і смерті Сократа , у період, коли демократи знову повернулися до влади, Платон відправляється до одного зі старших учнів Сократа – Евкліду – у Мегару. Однак незабаром він знову повертається в місто і бере активну участь у її громадському житті. Після повернення в Афіни він почав першу подорож в Південну Італію і на Сицилію. Він намагається реалізувати свої ідеї і взяв участь у політичному житті на стороні місцевої аристократії, очолюваної тоді Діоном , зятем Діонісія Старшого . Діон був послідовником піфагорейскої філософії й у своїй громаді представляв вкрай реакційне крило. Політична діяльність Платона не була успішною. Діонісій видав його, як військового, послу Спарти. На ринку рабів його викупили друзі і він повертається в Афіни.

В Афінах Платон інтенсивно працює в області філософії. Під час своїх мандрівок він познайомився з Пифагорейскою філософією, що надалі вплинула на нього. Діоген Лаертський вважає, що навчання Платона є синтезом навчань Геракліта, Піфагора і Сократа . У цей же період Платон у саду, присвяченому напівбогу Академу, засновує свою власну філософську школу – Академію , що стає центром античного ідеалізму.

У період правління в Сіракузах тирана Діонісія Молодшого Платон знову намагається включиться в політичну боротьбу. І цього разу його прагнення провести свої думки в життя не знаходять очікуваного розуміння. Подавлений політичними невдачами він повертається в Афіни де і вмирає у віці 80 років.

2. Три періоди творчості.

Його творчість має приблизно три періоди:

Перший починається після смерті Сократа . Він створює перші діалоги і трактат “Апологія Сократа”. Форма всіх діалогів цього періоду подібна, в них завжди виступає Сократ , що говорить з кимсь з видних афінських чи других громадян. Сократ задає питання тому хто вважається знавцем предмета. Мистецьки підібраними питаннями Сократ заставляє опонента точніше формулювати свої відповіді і результат виявляється цілий ряд “протиріч” і безглуздостей . Сократ же послідовно, зважуючи всі“за” і “проти” робить визначені висновки.

Другий період збігається з першою подорожжю в Італію. Він відходить від власне сократичного ”етичного ідеалізму” і закладає основи об'єктивного ідеалізму. У цей період у мисленні Платона дещо підсилюється вплив філософії Геракліта і піфагорейського підходу до світу. В другій половині цього періоду, що приблизно можна обмежити першою і другою подорожжю в Сіракузи, Платон дає цільний позитивний виклад своєї системи. Велику увагу в цей період Платон приділяє питанням методу пізнання ідеї. Він використовує для його визначення термін “діалектика” і прирівнює цей метод до тертя дерева об дерево, що зрештою приводить до виникнення іскри пізнання.

Початок третього періода вважають діалог “Парменид”. Він переоцінює своє колишнє розуміння ідеї, раціоналізує його, додаючи йому характер спільності. Розуміння ідеї здобуває визначену відсталість (застиглість). У ньому, діалектика ідей визначена конфліктом буття і небуття, що відбувається прямо в царстві ідей. Тим самим у царство ідей вводиться рух і розвиток. Діалектика ідей була покликана підтримати ідеалістичний монізм Платона, у якому полягає вершина його раціоналізму. У наступних працях усе більше виявляється вплив піфагорейської філософії, що підсилює його містицизм і ірраціоналізм.

3. Основне питання філософії .

Основне питання філософії він вирішує однозначно – ідеалістично. Матеріальний світ , що нас оточує і який ми пізнаємо своїми почуттями, є лише “тінню” і зроблений від світу ідей, тобто матеріальний світ вторинний. Усі явища і предмети матеріального світу минущі, виникають, гинуть і змінюються (і тому не можуть бути справді сущими), ідеї є незмінними, нерухомими і вічними. За ці властивості Платон визнає їх справжнім, дійсним буттям і зводить у ранг єдиного предмета справжнього щирого пізнання. Між світом ідей , як справжнім, реальним буттям, і небуттям (тобто матерією як такою, матерією в собі) існує по Платонові, що здаєт