Заслужений вчитель України Кость Голобородько

Реферат

на тему:

Заслужений вчитель України

Кость Голобородько

Центр життя завжди знаходиться там, де знаходиться людина, яка відчуває себе такою, що творить і створює життя, яка впливає своєю постаттю, думками, вчинками на свідомість і поведінкову культуру оточуючих, яка сама стає одним з духовних носіїв цінностей сучасності. Центр життя може бути у столичному місті, невеличкому селищі, неосяжному мегаполісі, невідомому й непомітному поселенні. Центри життя формуються там, де їх створюють сильні особистості.

Один з таких центрів у 50–60-ті роки ХХ століття розташовувався на березі Дніпро-Бузького лиману, в старовинному селі з гордою назвою Станіслав, де протягом багатьох століть мешкали рибалки й землероби. Відомість на терені України принесла Станіславу, колишньому містечку, середня школа, яку очолював Кость Йосипович Голобородько – письменник людських душ.

Один з літературних персонажів К.Й.Голобородька заповідав своєму синові, Назарові, перед початком його педагогічної діяльності такі думки: “…Не будь спокійним спостерігачем у житті. Почувай себе господарем, де б не був. Втручайся сміливо в життя, відповідай за нього, змінюй на краще”. Оповідання, з якого взяті ці слова – “Призначення”, написане давно, на межі 50-тих - 60-тих років ХХ століття. Проте зараз думки звучать сучасно, як сучасно звучали б в усі віки. У них закладено ідеї дієвого добра й доброї краси. І ще в них полягав великий у своїй скромності, наполегливості, працездатності сенс життя мого діда - педагога, директора школи, заслуженого вчителя України, прозаїка, журналіста, таврієзнавця К.Й.Голобо­родь­ка.

Кость Йосипович охопив своєю долею більшу частину ХХ століття й пройшов з його випробуваннями свій шлях. Він був сучасником усіх історичних подій, про які нині знаємо з романів, наукових досліджень, кінофільмів. Йому довелося пережити й те, що людині не треба бачити й не варто переживати.

За його життя відбулося дві світові війни, чотири революції (1905 року, лютнева й жовтнева 1917-го, українська національна 1917 – 1920 років), три голодомори (на початку
20-х й 30-х років, у 1946 – 1947 роках), безліч реформ і державно-суспільних акцій – від українізації через розкуркулення, масштабні репресії кінця 30-х, боротьбу з космополітами й до “відлиги” з наступними “приморозками” початку 70-х років.

Він був сучасником Михайла Грушевського й Володимира Леніна, Нестора Махна й Володимира Винниченка, Миколи Хвильового й Олександра Олеся, Олеся Гончара й Василя Симоненка. Він чимало бачив, багато спостерігав, активно розмірковував, постійно занотовував свої враження, кілька десятиліть регулярно виступав у пресі.

Він ніколи не думав, що можна скаржитися на таку долю. Він взагалі ніколи не зводив рахунки з минулими подіями та минулими людьми. І тоді, коли було розкуркулено його батька (а мого прадіда, який, за сімейними переказами, помер у в’язниці), і тоді, коли після війни жив у бідності й працював на виключному ентузіазмі, й тоді, коли у 1972 році переніс важкий інфаркт і на рік був вирваним з полону смерті. Філософія його життя передбачала інше ставлення до історії, до оточуючих, до себе – небагатослівне, творче, щоденно плідне.

Народився Костянтин Йосипович Голобородько 23 листопада 1899 року в селі Новотягинка Херсонської губернії у сім’ї хліборобів. Змалку виявив інтерес до знань, оволодіння якими стало основою його майбутніх успіхів. Від перших свідомих років до останніх, вже будучи відомою у Таврійському краї людиною, він цілеспрямовано працював над собою. Жити для нього означало знати. Він любив нагадувати, що, коли припиняється процес пізнання, то людина втрачає себе, обезцінює свою сутність.

Спочатку він навчається у Новотягинській церковно-приходській школі. За добрі знання й здібності, виявленні у навчанні, на кошти земства його було відряджено до Станіслава, де він у 1914 році закінчив двокласне училище. Тоді Кость Йосипович ще не міг знати, що Станіслав стане провідним сюжетом його життя, що з ним будуть пов’язані найважливіші досягнення в його педагогічній та літературній творчості.

Процес вчення продовжувався, й прийшла черга учительської семінарії, що знаходилася у Херсоні. Здобував освіту Кость Йосипович ґрунтовно, з насолодою й реалістичними мріями про вчительську справу. Бути педагогом значило для нього не тільки вчити інших, а передусім навчатися самому. Він часто повторював: учитель той, хто сам уміє вчитися.

На педагогічну путь К.Й.Голобородько ступив у 1921 році після завершення учительської семінарії. Десять років вчителював у Новотягинці, навчаючи дітей своїх односельців. Черговий етап у його педагогічному розвитку розпочався з 1930 року, коли він назавжди переїжджає до Станіслава. Там у довоєнний час він спочатку працює вчителем, а потім завучем (як тоді говорили, завідувачем навчальної частини) Станіславської середньої школи. Там у 30-ті роки він почав систематично писати, опановуючи журналістські форми й регулярно виступаючи з ними на сторінках обласної газети “Наддніпрянська правда”. Мій дід був переконаним, що для формування особистості педагога дуже важливо писати - те, що йде від серця, від душі: нотатки, роздуми, нариси, етюди.

Учительський шлях Костя Йосиповича був би довшим, якби не війна. Щоправда, у війни теж є своя педагогіка. У сорок один рік вчитель К.Й.Голобородько призову не підлягав. Німці підходили до Станіслава.