Родоплемінні культи

Родоплемінні культи є складним конгломера­том місцевих традицій, обрядів, ритуалів, якими по­значаються різні етапи людського життя (надання імені, похорон та ін.), уособлення небесних і атмо­сферних явищ, релігійно-міфологічні уявлення. Родо­племінним релігіям властиві: 1) поклоніння духам (при­роди, предків), яким спочатку надавали зооморфних, а пізніше — антропоморфних рис; 2) відсутність про­фесійних служителів культу; 3) відправлення культу в формі особливого для кожного племені святкування, що супроводжується магічними обрядами (танцями, іграми) в честь духів.

До ранніх форм релігії належать: магія, фетишизм і анімізм, котрі виникли в період формування і роз­витку родового ладу (від 100 до 40 000 років тому).

Магія (від грецьк. maheia — чаклунство) — віра в існування надприродних засобів впливу на природу. Приміром, деякі з північноамериканських індіанців ще у XIX ст. перед початком полювання на бізонів виконували особливий мисливський танець: танцю­вальним рухам вони приписували надприродні вла­стивості заманювати бізонів до стійбищ і забезпечува­ти вдале полювання. Магія подвоювала (в уяві людей) шляхи впливу на природу: вважали, що людина могла вплинути на природу не лише своєю працею (при­родний рух), а й особливими символічними діями — обрядами (надприродний шлях).

Магія поділяється (за метою, яка ставиться перед чаклунством) на такі основні види: виробничу, ліку­вальну, застережну, військову, метеорологічну (магія погоди) та ін. Найпоширенішою була магія виробни­ча, яка, в свою чергу, мала ряд "розгалужень": ми­сливська, рибальська, будівельна тощо. У ході роз­витку суспільства з'являються все нові різновиди ви­робничої магії; землеробна, скотарська, гончарна, ко­вальська, навчальна, спортивна.

Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово "табу" запозичене з мов жителів Гаванських островів, що означає заборону що-небудь робити, щоб не накликати на себе неприємнощі. Магія дійшла до наших днів і як елемент сучасної ре­лігії (віра в надприродну силу обрядів), і в самостій­ній формі (у вигляді таких побутових передсудів, як ворожіння на картах тощо).

Фетишизм (від португ. fetico — зачарована річ) — це віра в існування у матеріальних об'єктів надпри­родних властивостей. Фетишами називають мате­ріальні предмети, що їм віруючі приписують надпри­родні властивості.

Порівняно з магією фетишизм є більш складною формою релігії. Якщо магія "подвоювала" шляхи впливу на природу, то фетишизм "подвоїв" ще й вла­стивості матеріальних об'єктів.

До реальної користі матеріальних предметів дода­вались їхні надприродні здібності бути помічником і заступником людей. У фетишизмі в зародковій формі з'являється ідея Бога.

В сучасних релігіях фетишизм зберігається у ви­гляді поклоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок — у вигляді віри в талісмани й амулети. Талісман, з погляду мар­новірних людей, приносить щастя, а амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами (талісманами або амулетами) у марновірних людей є, наприклад, ггідковки, ладанки, кулони, слоники, іграшки.

Анімізм (від лат. апітпа — душа) — це віра в існування у матеріальних об'єктів і процесів надпри­родних двійників. Анімізм починається з припису­вання якостей двійників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. У подальшому своєму розвиткові анімізм включив у се­бе уявлення про двійників матеріальних процесів (хвороби, війни, ковальська справа та ін.).

У слов'ян для визначення ілюзійних двійників за­стосовувались два терміни: менш могутніх називали "душами", більш могутніх — "духами". Тому можна сказати, що анімізм є вірою в існування душ і духів. Прикладом анімізму можуть бути деякі релігійні уяв­лення, скажімо, ескімосів Гренландії (XIX ст.). На їхню думку, надприродні двійники були у кожної лю­дини, дерева, струмка, звіра. Уночі, вважали вони, людські душі залишають свої тіла і відправляються полювати, танцювати, відвідувати друзів. Коли вми­рала людина, ЇЙ у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служити­муть двійникам людських тіл у "країні мертвих".

В анімізмі здійснюється подальше подвоєння світу: світ реальних об'єктів доповнюється світом ду­ховного буття. У багатьох народів головними двійниками, яких найбільше поважали первісні анімісти, були душі померлих родичів. Тому в літературі первісний анімізм часто називають культом предків. У початковому анімізмі двійники уявляються як певне інше тіло, невидиме і невідчутне у більшості дагтєвих ситуацій. В той же час у багатьох народів існувало повір'я, що в окремих ситуаціях двійника можна побачити, почути і якось ще й відчути: уві сні, як відображення у воді, як тінь. На цій стадії розвит­ку релігії не існувало уявлення про безтілесну душу, двійники мислились як якась друга плоть, що має всі речові характеристики: форму, об'єм, вагу, колір, за­пах. Наприклад, гренландці вважали, що душі у лю­дей неоднакові, — гладкі люди мають гладкі душі, у худих людей і душі худі. Оскільки уві сні щастило "бачити" також душі померлих, то виникло уявлення про безсмертних двійників.

З уявлення про безсмертя двійників виросло уяв­лення про потойбічне життя. У первісних анімістів "країна мертвих" розташовувалась не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ у "країні мерт­вих" в принципі вважалос