Короткий нарис з історії хірургії

КОРОТКИЙ НАРИС

З ІСТОРІЇ ХІРУРГІЇ

Хірургія одержала свою назву від двох грецьких слів, що означає "рука", і єрусо — "діло". У давнину хірургію розцінювали як рукоділля, вва­жаючи її ремеслом. З роками вона роз­вивалася, удосконалювалася і перетво­рилася на справжню науку, яка займає одне з чільних місць серед інших медич­них дисциплін. Ще у стародавньому ма­нускрипті Сушрути вказується, що "хірургія першаі найкраща зі всіх медич­них наук, дорогоцінний дарунок неба і вічне джерело слави".

У своїй книзі "Порадник для тих, хто вивчає хірургію в анатомічному театрі", яка побачила світ близько трьох сторіч тому (1710), професор і незмінний ке­рівник Московської медико-хірургічної школи (1707—1735) М.Бідлоо вказує, що хірургія — це "предмет, створений досвідом на основі пізнання і вивчення добре складеного людського тіла для відновлення і збереження неприродно зміненого випадковими хворобами тіла і краси його, що досягається прикладан­ням рук ззовні, застосуванням ліків усе­редину, а також інструментів".

На його думку, хірургія поділяється на дві частини: теорію і практику. Тео­рія — є "викладання хірургічне, ви­кладання історичне про всі хвороби людського тіла, аби пізнати, що таке хвороба, її суть, різноманітність про­явів і перебіг. Практика — коли те, що ми говоримо, пояснюємо і розуміємо теоретично, робимо руками і інструмен­тами, і всіма способами, що придатні для вилікування будь-якої хвороби".

Хірургія стара, як і людство. З най­давніших часів людина мусила давати собі раду у разі пошкоджень, які виникали в неї у боротьбі з супротивником або ди­кими звірами, повинна була вміти за­гоювати і зашивати рани, видаляти з них стріли чи кінці списів, управляти ви­вихи і лікувати переломи. У музеях мож­на побачити черепи з кам'яної епохи, знайдені під час розкопок у Єгипті, Південно-Західній Европі, Сканди­навії, Перу, Полінезії, зі слідами тре­панації, які свідчать про те, що від опе­рації до смерті минув тривалий час.

У той же час, на думку деяких філо­софів та істориків (Жан-Жак Руссо, Ріхтер та ін.), людині первіснообщин­ного ладу не потрібна була медична до­помога. На їх думку, життя первісної людини проходило в повному єднанні з природою, щедрими дарами якої вона користувалася безтурботно, мала добре здоров'я, не знала хвороб і страждань.

Але наукою доведено, що ніякого "зо­лотого віку" позаду нас не було, і пер­вісна людина жила важко, повсякчас боролася із ворожими силами природи.

Важкі умови життя, добування їжі спричиняли у первісної людини різні за­хворювання. На скелетах людей, які жи­ли в сиву давнину, виявляють ознаки пе­ренесених хвороб та хірургічних втручань.

Рабовласницький лад характеризу­вався інтенсивним розвитком виробни­чих відносин порівняно з первіснооб­щинним. При цьому з'явилися можли­вості для розподілу праці і її спеціалі­зації, виникли різні ремесла, в сус­пільстві виділилися ремісники-профе­сіонали, у тому числі й лікарі. З'яв­ляється писемність (клинопис, ієрог­ліфи), що сприяє появі медичних текстів, творів.

Початкові основи хірургії були за­кладені лікарями Стародавньої Індії, Єгипту, Китаю, Греції, Риму. У Ста­родавній Індії були університети і практикувалася шкільна підготовка лікарів. За 100 років до нашої ери в Індії користувалися розпеченим залізом

для припікання нориць. Кровотечі зу­пиняли за допомогою тугої пов'язки. Індійський метод пластики носа не втра­тив свого значення й до сьогодні. У Стародавній Індії працювали професі­онали-хірурги, які добре знали анато­мію людини. На їх озброєнні було близько 120 сталевих інструментів, вони знали техніку накладання швів за допомогою лляних ниток і волосся, уміли зашивати рани кишечника. Суш-рута використовував для цього чорних мурашок, які схоплювали своїми кліща­ми край рани, після чого він відрізу­вав їх тулуби. Метод цей використову­вали до XI сторіччя.

У цей же час у Індії було заборонено розтин трупів людей, а також тварин. Лікарі відточували свою хірургічну май­стерність на дошках, вкритих воском, на соковитих рослинах та овочах.

Стародавні євреї вважали за великий гріх навіть торкатися трупа. На жаль, про єврейську медицину того часу суди­ти важко, бо стародавні євреї не зали­шили по собі жодної медичної книги.

Як можна судити з досліджень мумій і папірусів, за 1000 років до нашої ери стародавні єгиптяни уміли виконувати ампутацію, розкривати черепну порож­нину і проводити інші складні втручан­ня, застосовуючи при цьому для зне-болення настій кореня мандрагори чи індійських конопель.

Не меншого розвитку досягла хірур­гія у Стародавньому Китаї. Низка по­ложень китайської медицини зберігала­ся тривалий час, а методи голковколю­вання і досі не втратили значення.

Стародавні асирійц,і, вавілонці відзначалися високим рівнем культури, медицини, в тому числі й хірургії.

Хірурги того часу вже проводили складні операції, за успішне виконан­ня яких вони отримували високу вина­городу. Щоправда, за негативні на­слідки їх вони каралися. У папірусах того часу писалося: "Якщо лікар вико­нує у кого-небудь серйозну операцію бронзовим ножем і спричинить хворо­му смерть, якщо він, знімаючи у кого-небудь катаракту, пошкодить око, то він карається відрізуванням руки".

Солідні наукові праці з медицини (в тому числі й хірургічні) знайдено в Ста­родавній Греції. Авторитет грецьких учених був непохи