Становище в Київській Русі перед прийняттям християнства

Становище у Київській Русі перед прийняттям християнства.

У Х-му сторіччі продовжувалося поступове формування руської державності. З однієї сторони необхідно було вирішувати питання, пов'язані з розширенням впливу київських князів "всередині" Русі, примушуючи до покірності ще розрізнені слов'янські племена, з іншої сторони зовнішня погроза потребувала великої напруги, для молодої феодальної держави.

У зв'язку з цим вся агресивна діяльність Великого Князя Святослава (батька Володимира) стосовно Русі не була у її інтересах, або незбагненим прагненням зневажити нею (як про це говориться в деяких місцях літопису). Навпаки - усе було розраховано на вирішення великих державних проблем. Найважливіша з них – забезпечення безпеки з боку Хазарского каганату, була вирішена цілком успішно (він перестав існувати після волжсько-хазарского походу). Друга задача - створення мирного торгового плацдарму на західному узбережжі Чорного моря (у співдружності з Болгарією) - виконана не була, тому що тут Русі протистояли дві значні сили: Візантія і печеніги.

Боротьба з печенігами у Х ст. стала актуальною потребою Русі. Весь родючий лісостеп, рясно вкритий руськими селами і містами, була відкрита раптовими набігам кочовників, що розляглися по руській рівнині на "місяць кінного шляху" від Дунаю до ріки Жигуль.

Кожний набіг призводив до спалення сіл, знищенню врожаїв, викрадення населення в рабство. Тому оборона від печенегів була не тільки державною, але й загальнонародною справою, зрозумілою і близькою всім прошаркам населення. І логічно, що князь, що зумів очолити цю оборону, повинний був стати народним героєм, дії якого оспівувались у билинах. Таким князем виявився побічний син Святослава - Володимир.

У м. Любичі, що оберігали підступи до Київської землі з півночі, жив у середині Х в. якийсь Малко Любечанин. Дочка його Малуша була ключницею княгині Ольги (матері Святослава), а син Добриня, очевидно, служив князю. У всякому разі в билинах збереглася пам'ять про те, що він був при княжому дворі "конюхом", а пізніше став придворним слугою - " пиячив дев'ять років".

Малуша Любечанка стала однією з наложниць Святослава, і в неї народився син Володимир (рік народження невідомий), котрого довго потім корили його походженням, називаючи "робичем" і "холопищем". Вихователем при ньому став рідний дядько Добрыня.

Невідомо, як склалася б подальша доля Володимира, але перед черговим і як потім виявиться трагічним походом 970 р., Святослав вирішив посадити своїх малолітніх дітей на князювання. Ярополкові був залишений Київ, а Олегові - Древлянська земля. У той же час незадоволені новгородці владою княжих намісників, надіслали сказати Святославові,щоб він дав їм сина свого в правителі.

Ні Ярополк, ні Олег не погодилися княжити в Новгороді. Тоді Добриня запропонував новгородцям просити в князі Володимира. Так юний "робичич" став князем-намісником у Новгороді.

Через декілька років після трагічної загибелі Святослава між братами почалася міжусобна ворожба, що підігрівалася боярським оточенням. У результаті Олег Древлянський був убитий, а Володимир, збігши з Новгорода і три роки пробувши за морем, привіз із собою найману варязьку дружину й у 980 р. рушив на Київ. Але крім того, що він йшов війною на Ярополка, він ще вирішив відбити у нього наречену. Справа в тому, що,будучи одружений на грекині-красуні, що привіз йому з походу батько, Ярополк сватався і до Рогнеді, дочка Полоцького князя Рогволода (не Рюрикового роду). Володимир, щоб схилити Полоцького князя на свою сторону,також послав сватів до Рогнеді. Літописець говорить, що в таких скрутних обставинах Рогволод віддав справу на рішення дочки. Але Рогнеда кривдно відмовила Володимирові, сказавши, що не хоче йти за сина рабині. Дружина Володимира захопила Полоцьк. Князь Рогволод з двома синами був убитий, а Рогнеда узята Володимиром у дружини. З Полоцька Володимир рушив вже безпосередньо на Київ. Не без зрадництва людей, із власного оточення, Ярополк був вбитий двома варягами при спробі помиритися з братом. Таким чином, Володимир сів на київський престол і став єдиновластно княжити на всій Русі. Першою його справою було одруження на вдові убитого брата - грекині (оскільки багатожонство в язичестві не заборонялося).

Володимир за допомогою злодіянь і хоробрих Варягів опанував державою, але незабаром довів, що він народився бути великим князем. Варяги вважали себе завойовниками Києва і потребували в данину з кожного жителя по дві гривні. Протягнувши час обіцянками, Володимир зміцнив і умножив руську дружину, після чого вигнав із Києва непотрібних уже варягів-найманців.

Будучи затятим язичником, Володимир став сильно тіснити християн, яких у Києві на той час було вже достатньо, причому ще з часів Ігоря вони мали свій соборний храм - Святого Іллі. За княжим наказом був виготовлений новий бовдур Перуна - бога грози і війни - із срібною головою і золотими вусами, і поставлений на священному пагорбі, разом з іншими бовдурами. Там, говорить літописець, стікався народ осліплений і земля опоганювалася кров'ю жертв. Добриня, засланий племінником правити Новгородом, також поставив на березі Волхова багатий ідол Перуну. (Тут треба враховувати, що літописець християнин, і його відношення до язичества відповідне).

Але ця Владимирова набожність не перешкоджала йому тонути у насолодах. Першою його дружиною була Рогнеда, мати Ізяслава, М