Історія розвитку фармакології

Реферат на тему:

Історія розвитку фармакології

Відомості про дію і використання лікарських речовин та отрут були відомі щее первісним людям.

На протязі всієї історії людства лікарські речовини широко використовувалися для лікування захворювань, а отрути - для отруєння тварин. Збереглося багато старовинних книг, з описом впливу та використання лікарських речовин.

Видатним представником матеріалістичного напрямку в медицині був Гіппократ, який говорив: про те, що знаходиться під землею і над землею, можна лише здогадуватися. Він підкреслював залежність організму від зовнішніх умов: їжі, води, рослин. Здоров'я, Гіппократ пов'язував із балансом чотирьох рідин: крові, слизі, жовтої та чорної жовчі; хворобу - з дискразією, тобто порушенням балансу цих рідин.

Важлива залежність між головними філософськими думками свого часу і уявами в галузі патології і фармакотерапії проявилась у концепції Галена, який написав "Енциклопедію", де розвиває вчення Гіппократа. Гален широко ввів у практику витяжки із природних продуктів (галенові препарати).

Зберігачами знань античних греків і римлян у галузі медицини в цей час вважалися араби, зокрема видатний лікар Ібн-Сіна (Авіцена). В його "Каноні медицини", крім описаних сотень лікарських рослин, наводяться рецепти приготування різних ліків.

У 18-му столітті Ганеман запропонував власну систему лікування - гомеопатію. Основні принципи гомеопатії: а) закон подібності, згідно з яким хвороби виліковуються тими засобами, які у великих дозах викликають у здорових людей подібні даному захворюванню хворобливі явища; б) закон малих доз діючої речовини, згідно з яким сила дії лікарських речовин збільшується по мірі зменшення її дози (концентрації); в) необхідність випробування лікарських речовин на людях.

Літературні пам'ятки Київської Русі свідчать про широкий кругозір вчених Заходу і Сходу. Є підстави вважати, що в ті часи існували праці медичного характеру, приводилися відомості про лікування хвороб.

Першими систематизованими відомостями енциклопедичного характеру, серед яких було багато й медичного змісту, вважається "Ізборник Святослава", перекладений з грецької на болгарську мову і переписаний для сина Ярослава Мудрого - Святослава.

Важливу роль в історії розвитку фармакології відіграли оригінальні праці лікарів Київської Русі. Перші систематичні описи лікарських речовин (травники, зілейники, квітники) з'явилися на Русі у 13 - 15 ст. В цей час Флоринський написав зілейник або траволікар.

У Київській Русі народна медицина розвивалася самобутньо. Поступово на її територію почали проникати західноєвропейські лікарські засоби.

На початку 17-го століття було засновано Аптекарський приказ, який управляв всією медичною й аптечною справою. Аптекарський приказ відав збиранням, закупівлею і розведенням лікарських трав, керував "помясами" (збирачами трав) та їх діяльністю, наглядав за якістю ліків.

За Петра І лікарсько-сировинна справа набула дальшого розвитку. Для обслуговування військ на Полтавщині при похідному шпиталю була заснована аптека, а при ній - аптечний склад. Було організовано збирання дикоростучих рослин багатої української флори, а в Лубнах і Тернах створили аптекарські городи. Відтоді й дотепер Полтавщина є одним із центрів заготівлі і культури лікарських рослин.

У другій половині 18-го століття привертають увагу праці видатних вчених-клініцистів - Зибеліна, Мудрова та інших.

Основоположник самобутньої медицини М.Я.Мудров виклав свої міркування - лікувати хворого, а не хворобу, краще запобігти захворюванню, ніж лікувати.

Н.І.Пирогов разом із А.М.Філомафітським вивчали на собаках наркотичну дію ефіру та хлороформу. Велика заслуга Н.І.Пирогова і в тому, що він перший у світі використав ефірний, а потім хлороформний наркоз в умовах військово-польової хірургії.

Професор Е.В.Пелікан експериментально обгрунтував терапевтичну цінність строфанту і кураре.

Професор Р.Бухгейм працював в Дерптському університету, вперше у світі організував і відкрив інститут експериментальної фармакології.

Професор О.Шмідиберг, учень Бухгейма - родоначальник наукової фармакології.

Значну роль в розвитку медичної науки зіграла теорія Сеченова-Боткіна-Павлова, яка базувалася на рефлекторному припущенні і визначила функціональний, фізіологічний напрямок у медицині.

Фізіолог І.П.Павлов був експериментатором, який почав свою роботу в клініці. Праці І.П.Павлова проводились у трьох напрямках:

1) роботи по вивченню вищої нервової діяльності, а саме: вивчення механізму дії кофеїну і бромідів. Було встановлено, що броміди підсилюють процеси гальмування у корі головного мозку, а кофеїн підсилює процеси збудження у корі головного мозку;

2) у сфері кровообігу разом із Чистовичем розробили метод серцево-легеневого препарату, що дало можливість дослідити вплив серцево-судинних засобів на хвилинний об'єм серця; вивчена дія горицвіту весняного (Бубнов), конвалії (Богоявленский) на серце.

3) у сфері травлення вивчена дія гіркот на травлення. Було доведено, що гіркоти подразнюють смакові рецептори, розміщені у ротовій порожнині, рефлекторно стимулюють секрецію шлункового соку (через ЦНС - стимулюючи центр голоду).

Великий внесок у розвиток фармакології зробив академік М.П.Кравков, який очолив кафедру фармакології у Військово-медичній академії

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать