Найважливі етичні концепції

Реферат на тему:

НАЙВАЖЛИВІШІ

ЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ

1. Етика ненасильства

Життя людини постійно зв'язанe з насильством. Спосіб вирішення державних, міжособистісних, національних проблем з позиції сили, можна сказати, став традиційним. Звично звучать слова: "правий той, хто сильніший”, "переможця не судять". Сильна воля, сильна влада, сильна рука - сила завжди має в нашій свідомості позитивне забарвлення: сильний - значить гідний поваги. Отже, сила - це гарна якість, це добро, це благо. Інша справа насильство. Насилувати, примушувати, неволити - "дія образлива, незаконна, свавільна" (В.Даль), тобто дія, що примушує робити щось усупереч своїй волі, бажанню, потребі. Провести границю між "ненасильницьким" застосуванням сили і власне насильством не представляється можливим.

Існування насильства як засобу придбання і збереження прав і привілеїв, економічного і політичного панування - це загальновідомий факт. У залежності від того, як кваліфікується насильство, задачі етичних і філософських концепцій зводяться або до апології останнього (у випадку визнання за ним права на існування і позитивну його оцінку), або до його критики.

Звернемося до апології насильства - тут не бракує матеріалу: філософія XIX століття дає нам такі приклади, як Ф. Ніцше, Е. Дюрінг, К. Маркс. Хоча формально марксизм відкидав теорії, що відводять насильству вирішальну роль в історії (згадаємо знамениту полеміку Енгельса з Дюрінгом), на ділі саме марксизм перетворив насильство з теорії в практику, зробив засобом знищення людини. "Насильство є повитухою всякого старого суспільства, коли воно вагітне новим. Саме насильство є економічна потенція" [11]. Диктатура пролетаріату - це насильство, зведене в принцип, у ранг закону революції.

Етика ненасильства виникає саме тоді, коли саме насильство вже править світом, діє беззаконня. З історії етики нам відомо, що всякий новий плин виникає в противагу існуючої і пануючої тенденції (згадаємо ранньохристиянську етику чи етику епохи Відродження). При цьому виникаючий етичний плин завжди шукає і знаходить опору в традиції, в ідеалах попередніх епох. Таким ідеалом для етики ненасильства став принцип людинолюбства - універсальний, основний моральний закон.

Етика ненасильства - це обґрунтування таких принципів і методів рішення проблем і конфліктів, що виключають застосування насильства над особистістю (морального і фізичного). Етика ненасильства - це спосіб життя, відповідно до якого людина будує свої відносини з людьми, відноситься до усього живого, до природи.

Прийнято вважати, що ідеал ненасильства сформульований у Нагорній проповіді (Новий Завіт). Заповіді непротивлення злу насильством на превелику силу входили у свідомість людини і спочатку здавалися просто нездійсненними: вони суперечили загальноприйнятим нормам моралі, принципам, природним інстинктам, традиціям. Читаємо: "Хто вдарить тебе в праву щоку твою, зверни до нього й іншу" (Мф. 5, 39), і відразу у свідомості виникає питання: чому? Чому стерпіти, чому не відповісти кривднику, чому дати можливість принизити себе ще раз? Важко, дуже важко прийняти це серцем і розумом і ще сутужніше виконати. У Нагорній проповіді непротивлення злу розглядалося як прояв моральної досконалості, індивідуальної моральної переваги над чужим гріхом. Немноження зла розцінювався як прояв добра.

Значна роль у розробці принципів етики ненасильства належить Л.Толстому. Він писав, що визнання необхідності противлення злу насильством є не що інше, як виправдання людьми своїх звичних улюблених пороків: помсти, користі, заздрості, властолюбства, боягузтва, злості. "Більшість людей християнського світу почувають... тяжкість свого положення і вживають для рятування себе той засіб, що по своєму світогляді вважає дієвим. Засіб це - насильство одних людей над іншими. Одні люди, що вважають для себе вигідним існуючий державний порядок, насильством державної діяльності намагаються утримати цей порядок, інші тим же насильством революційної діяльності намагаються зруйнувати існуючий устрій і встановити на місце його інше, краще" [13]. На думку Толстого, головна помилка авторів політичних вчень, які привели до тяжкого положення, у тому, що вони вважають за можливе за допомогою насильства з'єднати людей так, щоб вони всі, не противлячись, підкорилися тому самому устрою життя. "Усяке насильство полягає в тому, щоб одні люди під погрозою страждань чи смерті змушують інших людей робити те, чого не хочуть ті, кого насилують" [13].

Отже, насильство не є засіб розв’язання конфліктів і протиріч: воно нічого не створює, а тільки руйнує. Той, хто відповідає злом на зло, множить страждання, підсилює нещастя, але не рятує від них ні себе, ні інших. Толстой підводить нас до висновку: насильство неспроможне, безплідно, руйнівно, антигуманно. Звичайно, нам важко беззастережно прийняти цю позицію. Але чи не сутужніше жити у світі, де щогодини збільшується зло? Ідеї Л. Толстого знаходять усе більше прихильників і продовжувачів.

Ім'я М.Л. Кінга, який віддав життя в боротьбі за справедливість, відомо кожному. Його ім'ям названий "Інститут ненасильства" у м. Нью-Йорку. Роботи Кінга перекладені на українську та російську мову, і тепер є можливість познайомитися з його етичними поглядами. Цікава його робота "Любіть ворогів ваших" - тут містяться не тільки обґрунтування принципів універсальної любові до л