Рух Опору в Україні

Реферат з історії України

Рух Опору в Україні

Як і в інших частинах окупованої Європи, незабаром після приходу німців на
Україні виник підпільний рух, що був головним чином реакцією на політику нацистів.
Йому сприяло те, що німцям бракувало війська для належного контролю над вели-
чезними захопленими територіями. До того ж на Україні вже існували підпільні ор-
ганізаційні мережі ОУН, більшовиків і — на північному заході — поляків, кожна
з яких мала власні партизанські сили. Рекрутів для партизанської війни з німцями
було достатньо — їхні ряди поповнювали найрізноманітніші особи: колишні ОУН і нацистська Німеччина

Українські інтегральні націоналісти з ентузіазмом вітали напад німців на СРСР,
розглядаючи його як багатообіцяючу можливість встановлення незалежної україн-
ської держави. Та хоч ОУН і Німеччина мали спільного ворога, їхні цілі були далеко
не спільними. З точки зору німців основна користь ОУН полягала в тому, щоб слу-
жити диверсійною силою дл я створення хаосу в радянському тилу. Зі свого боку ін-
тегральні націоналісти, розчаровані політикою Гітлера щодо Карпатської України, не
мали наміру бути знаряддям для Берліна; вони поставили собі за мету скористатися
війною й поширити по всій Україні власний вплив. Відтак кожна сторона прагнула
використати іншу у своїх власних, часто протилежних, ці лях. У хистких стосунках
між ОУН та нацистською Німеччиною мали місце й інші складнощі. Серед німців іс-
нувала різка розбіжність поглядів на ОУН: абвер (військова розві дка) на чолі з
адміралом Вільгельмом Канарісом, що мав тривалі зв'язки з ОУН, виступав за
співпрацю з нею, але нацистський партійний апарат на чолі з Мартіном Борманом із
презирством відмовлявся розглядати її як серйозний полі тичний чинник. До того ж
німці, що хотіли мати справу з інтегральними націоналістами, наштовхувалися на
проблему: яку фракцію підтримати — відносно поміркованих, але слабших мельни-
ківців (ОУН-М) чи діяльних, чисельніших, але непокірних прибічників Бандери
(ОУН-Б). Конкуренція за те, щоб дістати підтримку німців, розпалила суперництво
двох фракцій, кожна з яких прагнула утвердитися єдиним представником українсько-
го народу.

В результаті співпраці між німцями та ОУН незадовго до нападу на СРСР у ні-
мецькій армії було створено українське збройне з'єднання під назвою «Легіон ук-
раїнських націоналістів». Сформоване переважно з пробандерівськи настроєних
українців, мобілізованих з територій, зайнятих німцями, це з'єднання складалося з
близько 600 солдатів і мало два підрозділи під кодовими назвами «Нахтігаль» та
«Роланд». Німці планували використати їх у диверсійних цілях, але ОУН-Б сподіва-
лася, що вони стануть серцевиною майбутньої української армії, а також засобом
поширення впливу фракції Бандери.

Уже в перші дні німецької окупації України конфлікт між інтересами інтеграль-
них націоналістів і німців вийшов на передній план. ОУН-Б (при підтримці «Нахті-
галю») пішла на зухвалий крок, що межував з безрозсудством, вирішивши без узгод-
ження з німцями проголосити ЗО червня 1941 р. встановлення у щойно захопленому
Львові української держави. На посаду прем'єр-міністра було обрано близького со-

ратника Бандери Ярослава Стецька. Йдучи на вкрай ричикову гру, ОУН-Б розрахо-
вувала, що німецьке військове командув ання скоріше погодиться з цим фактом як
із доконаним, ніж піде на конфронтацію з українцями з самого початку вторгнення.

ОУН-Б не лише обійшла німців, а й спробувала (і с початку не без п евного успі-
ху) переконати спантеличене українське населення, що дії бандерівців опираються
на підтримку Берліна. Шляхом різних маніпуляцій вона добилася ві д старого, при-
кованого до ліжка митрополита Шептицького заяв и про підтримку проголошення
української державності. Хоч ОУН-Б й не дуже помилилася, передбачаючи нерішу-
чу реакцію німецького військового командування, проте вона ці лком прорахувалася
щодо реакції нацистського політичного керівництва. Лише через кілька днів після
проголошення держави гестапо заарештувало й кинуло до в'язниці Бандеру та його
прибічників. Тим часом ОУН-М, яка всіляко уникал а антагонізмів із німцями, по-
квапилася скористатися невдачею суперника. Втім через кілька місяців вона також
зіпсувала стосунки з нацистами.

У рамках своєї стратегії (ставити німців перед фактами) обидві фракції ОУН за-
планували — знову без їхньої згоди — організувати й контролювати місцеву адміні-
страцію в новозавойиваних частинах України. З цією метою вони зібрали близько

2 тис. своїх членів, переважно з числа ОУН-Б, й розділили їх на похідні групи, давши
тим настанову йти вглиб України слідом за наступаючими військами. Ці групи мали
виявляти в кожному населеному пункті національне свідомих українців, створюючи
навколо них місцеву адміністрацію. Хоч кампанія мобілізації радянських українців
для справи інтегрального націоналізму дала численні зразки відваги та винахідливо-
сті молодих членів похідних груп, вона також виявила деякі потворні сторони бо-
ротьби двох фракцій ОУН. Найбільш вартим уваги випадком