Український романтизм Микола Васильович Гоголь

Дніпропетровський Державний Технічний

Університет залізничого транспорту.

кафедра “Філософіі”

Реферат

за темою:

“Український романтизм.Микола Васильович Гоголь”

Виконав: студ.924 гр.

Верьовочкін С.А.

м.Дніпропетровськ.

1996

План реферату:

Біографія................................................................................2

Хто такий чорт ..................................................................2

Хлєстаков..............................................................................3

Розгляд “Ревізора”...............................................................5

Чичиков.................................................................................7

Сенс життя Чичикова.......................................................9

Мертві душі.......................................................................10

Література.......................................................................11

Біографія.

Микола Васильович Гоголь народився 20 березня 1809 року в селі Великі Сорочинці на Полтавщині. Навчався у Полтавському повітовому училищі, згодом - у Ніглинської гімназії вищих наук. У 1828 році переїхав до Петербурга. З 1834 року - ад’ютант-професор по кафедрі загальної історії при Петербурзькому університеті.

Вже з початку своєї творчої діяльності Гоголь ввійшов у річище російської демократичної літератури, що розвивалася в напрямі народності й гуманизму, широко використовував українську літературну й фольклорну традиції. Романтичне відображення далекого минулого, овіяного повір’ями та легендами, сприяли розробці української теми в російській літературі, вивченню історії та єтнографії України. Останні роки життя письменника були затьмарені духовною кризою.

Про Гоголя як мислителя написано дуже мало. З найвідомішних праць слід мати на увазі такі: Зеньковський В.В. Николай Васильевич Гоголь ( Париж, 1991), Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні ( Мюнхен, 1983), Мережковський Д.С. В тихом омуте ( “ Гоголь и чёрт” ).

Хто такий чорт.

“ Як виставити чорта дурнем” - це, за власним свідченням Гоголя було головною думкою усього його життя і всієї творчості. Вже “здавна я лише тим і заклопотаний, щоб після мого твору вдосталь насміялась людина над чортом” (лист до Шевирьова з Неаполя від 27 квітня 1847 року).

У релігійному розумінні Гоголя чорт є мистичною і реальною істотою, в якій зосередилося заперечення Бога, вічне зло. Гоголь , як художник, при світлі сміху досліджує природу цієї мистичної сутності, як людина, зброєю сміху бореться з цією реальною істотою: сміх Гоголя - боротьба людини з чортом.

Бог є нескінченне, кінець і початок сущного; чорт - заперечення Бога, а відтак, і заперечення нескінченного, заперечення всякого кінця і початку, чорт є почате і незакінченє, яке видається безначальним і безкінечним; чорт - нуменальна - вічна площина, вічна вульгарність. Єдиним предметом творчості Гоголя і є чорт. Саме в цьому розумінні, тобто як явище “безсмертної вульгарності людської”, що споглядається за всіма умовами місцевими і часовими - історичними, народними, державними, суспільними - явище - безумовного, вічного і всесвітнього зла; вульгарність sub specie acterni, “під виглядом вічності”.

...Гоголь першим побачив невидиме і найстрашніше, вічне зло не в трагедії, а у відсутності всього трагічного, не в силі, а у безсиллі; не у божевільних крайнощах, а у надто поміркованій середині, не у гостроті і глибині, а у тупості і пласкості, вульгарністі всіх людських почуттів і думок, не у найбільшому, а у найменьшому. Гоголь зробив для моральних вимірів те саме, що Лейбніц для математики , - відкрив ніби диференціальне числення, нескінченно велике значення, нескінчено малих величин добра і зла. Він першим зрозумів, що чорт і є найменше, яке лише внаслідок нашої власної малості здається великим - найслабше, яке лише внаслідок нашої власної слабкості здається сильним... Гоголь першим побачив чорта без машкари, побачив його справжне обличчя, страшне не своєю незвичайністю, а звичайністю, паскудством; першим зрозумів, що обличчя чорта є не далеким, чужим, дивним, фантастичним, а щонайближчим, знайомим, взагалі реальним “людським, занадто людським” обличчям, обличчям на товпу, обличчям “як у всіх”, майже нашим власним обличчям у ті хвилини, коли ми не насмілюємся бути самими собою і погоджуємося бути “як усі”.

Два головних герої Гоголя - Хлєстаков і Чичиков - два суто сучасних російських обличчя, дві іпостасі вічного і всесвітнього зла - “безмерної вульгарністі людської”. За словом Пушкіна: То двох дияволів зображення були.

Хлєстаков .

...У Хлєстакова, крім реального людського обличчя, є “привід”. ”Це фантасмагорична особа - говорить Гоголь , - яка як облудний персоніфікований обман, щезла разом з трійкою Бог знає куди”. Герой “Шинелі”, Акакій Акакійович, так само, як Хлєстаков, але не за життя, а після смерті своєї, стає привідом - мерцем, який біля Калінкіного мосту лякає перехожих і стягає з них шинелі. І герой “Записок божевільного” стає особою фантастичною, примарною - “королем іспанським Фердинантом VIII”. У всіх трьохвихідна точка одна і та ж: це - дрібні петербурзькі чиновники, знеособлені клітинки

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать