Психологія насильницької та необережної злочинності

Реферат на тему:

Психологія насильницької та необережної злочинності

Загальновідомо, що основою поведінки людини є, насам­перед, її потреби, що визначають механізм формування і тип відповідних мотивів. Значна частка потреб має біологічну природу (наприклад, у харчуванні, продовженні роду, самоз­береженні та ін.), але методи і засоби їх задоволення у люди­ни соціалізовані, опосередковані соціальною орієнтацією. Більшість потреб — суто людські: у спілкуванні, самостверд­женні, визнанні й повазі та ін., а їх задоволення можливе тільки в соціальному середовищі.

Важливо відзначити, що власне антисуспільних, злочин­них потреб не існує. Це ті ж загальнолюдські потреби, але де­формовані за своєю спрямованістю та інтенсивністю. Так, проведені дослідження свідчать, що у осіб, які вчинили тяжкі насильницькі злочини, потреби деформувались таким чином:

— потреба у спілкуванні — в потребу насильства над оточу­ючими;

— потреба у самоствердженні — у прагнення владувати, за­стосовувати силу, принижувати іншу людину;

— потреба у визнанні — в егоцентризм;

— потреба у повазі — в демонстрацію своєї переваги будь-яким чином.

Це свідчить про наявність у носіїв зазначених потреб та­ких особливостей особистості, як брутальність, примітивізм, невихованість, жорстокість тощо. Поза ситуацією вчинення злочину вони можуть сприйматися досить звичайно, буден­но, хоча й не вважаються привабливими. Більше того, їх кон­статація зовсім не означає, що конкретний злочин було вчи­нено виключно для їх задоволення або ж що вони характерні для кожного злочинця. Але беззаперечно, що у середовищі, де така потреба сформувалась, культивувалося зневажливе чи во­роже ставлення до інших людей, до суспільства в цілому.

Отже, вибір того чи іншого варіанту злочинної поведінки залежить переважно від специфіки взаємовідносин із оточу­ючими та самого соціального середовища. Не існує вродже­ної агресивності, навіть якщо злочинець учинив маломотивовану чи зовсім немотивовану, на перший погляд, агресивну дію. Це підтверджується численними експериментальними дослідженнями. Одне з них проведено американськими вче­ними у Стенфордській тюрмі і мало на меті визначити, як поводитимуться люди, раніше законослухняні, коли вони пе­реберуть на себе роль злочинця чи працівника тюрми (нагля­дача, вихователя). Кандидати відбиралися із числа добро­вольців серед студентів юридичних навчальних закладів. Усі вони були фізично та психічно здорові, а їхня участь в екс­перименті — повністю анонімна і для справжніх в'язнів, і для тюремної адміністрації.

Дослідження свідчать також, що між характером мотиву і правомірністю вчинку прямого зв'язку і строгої відповідності не існує, хоч у більшості випадків позитивна мотивація поро­джує правомірну поведінку, а негативна — засуджувану, але не обов'язково злочинну. Між мотивом і вчинком є ще одна лан­ка — прийняття рішення під контролем свідомості. Вона може деформувати соціальне позитивну мотивацію або блокувати негативну, визначити відповідні цілі і засоби задово­лення мотивів, прогнозувати перспективи розвитку подій і можливі результати (наслідки).

Кожен злочин безпосередньо пов'язаний із прийняттям суб'єктом певного рішення: діяти чи утримуватися від дій (бездіяльність) у ситуації, що склалася. Прийняття рішення являє собою усвідомлення проблемної ситуації, своїх власних потреб та інтересів, можливостей їх задоволення, постановку відповідної мети, вибір найбільш прийнятного (привабливо­го) варіанту поведінки.

Таким чином, вибір того чи іншого варіанту рішення є ре­зультатом складної взаємодії зовнішньої ситуації із особливо­стями особистості, в першу чергу — ціннісними орієнтація­ми. Функціональний зміст останніх полягає в усвідомлених потребах, інтересах, поглядах. Як показують результати до­сліджень, визначення варіантів рішення базується на основ­них, зовнішньо не пов'язаних з правом, цінностях — ціннісні орієнтації законослухняних громадян відрізняються від орі­єнтацій злочинців переважанням духовності, загально-гуманістичних установок, моральних критеріїв поведінки. У по­дальшому пророблення варіантів рішення переводиться на рівень конкретної ціннісної орієнтації щодо норми права, оцінки можливої дії з позицій індивідуальної правосвідомості особистості. Необхідно підкреслити, що не кожний із елемен­тів правосвідомості, відповідальний за прийняття того чи ін­шого рішення, — ні знання правових норм (злочинці доско­нало володіють цим знанням), ні ставлення до конкретних правових норм (багато працівників правоохоронниї органів ставляться до певних норм негативно, вважають їх непра­вильними, неадекватними) не відіграють вирішальної ролі. Найбільш відповідальним особистісним чинником у прийнят­ті рішення є такий елемент правосвідомості, як ставлення до виконання норми права: орієнтується суб'єкт на дотримання чи порушення цієї норми.

На процес прийняття рішення значною мірою впливає ві­дображення в свідомості суб'єкта конкретної ситуації перед­бачуваної дії. Досить часто таке відображення — внаслідок особливостей особистості та перешкод об'єктивного характе­ру — виявляється неадекватним. Зокрема, основою злочинів, що вчинюються внаслідок нехтування правилами безпеки, стає або недостатнє розуміння фізичних властивостей ситуа­ції, що загрожує настанням шкідливих наслідків, або ж зневажання пересторогою, пов’язане з неадекватним розумінням можливих соціальних та правових наслідків.

П