Лікарські рослини 6

РЕФЕРАТ

на тему:

„Лікарські рослини”

Горицвіт весняний — Adonis vernalis L

Народні назви: горицвіт весняний, стародубка, чорногірка.

Родина жовтецеві — Ranunculaceae .

Багаторічна трав'яниста рослина, що цвіте навесні. Кореневи­ще багатоголове, буре. Стебло заввишки 10—40 см і більше, мало розгалужене, вгорі густо вкрите тричіпірчасторозсіченими листками з вузенькими частками. Прикореневі і нижні листки бурі, лускаті. Квітки на верхівці стебла і гілок великі, з численними (15—20) золотаво-жовтими, шовковисто-блискучими, дрібно зазубленими пе­люстками. Плід — суха сіро-зелена сім'янка (мал. 39).

Цвіте з квітня, плодоносить у травні-червні, у північних райо­нах — на місяць пізніше.

Росте у лісостеповій і степовій зонах — на пагорбах, відкритих схилах, на луках і в трав'янистих степах, на узліссях і між ча­гарниками.

Райони поширення — Європейська частина СРСР, Кавказ, Си­бір, Алтайський край, Середня Азія.

Збирання і заготівля рослини особливо розвинені на всій те­риторії Української РСР, Молдавської РСР, Башкирської АРСР, на Північному Кавказі, у Краснодарському і Ставропольському краях, Південно-Західному Сибіру, Куйбишевській, Воронезькій об­ластях і прилеглих до них районах. На Україні горицвіт весняний стає дедалі рідкіснішим і у зв'язку з цим в ряді областей потребує охорони, цілковитої заборони або обмеження заготівлі.

Виготовляють ліки з трави горицвіту весняного.

Збирають траву горицвіту в період від початку цвітіння (у квітні-травні) до початку обсипання плодів, зрізуючи ножем усю над­земну частину рослини з квітками і плодами трохи вище від при­кореневих лускатих листків. Нижні частини стебла без листків відкидають. Під час збирання рослини треба вкладати натрусом у кошики чи іншу тару, старанно уникаючи потрапляння інших, схо­жих видів: горицвіту волзького (A. wolgensisStev.) з опушеними часточками листків і горицвіту сибірського (A. sibiricus), що від­різняється перистим, а не пальчастим розсіченням листків.

Сушать горицвіт зразу після збирання на вільному повітрі у затінку, у приміщеннях, що добре провітрюються, на горищах під залізним дахом. В усіх випадках рослину розстилають тонким ша­ром, часто перетрушують. Сушити горицвіт на сонці не можна, бо він втрачає свої лікувальні властивості. Висушена трава має бути зеленою, квітки — золотаво-жовтими. Висушений горицвіт рекомендується зв'язувати у снопики і знизу рівно обрізувати. Запах горицвіту слабкий, смак — гіркий, усі частини — отруйні.

Трава горицвіту весняного міс­тить серцеві глікозиди, які вибір­ково впливають на роботу серця і є складними органічними сполу­ками, побудованими з цукристого і безцукристого компонентів. Без-цукристий компонент (так званий генін, або аглюкон) є головним діючим началом глікозидів. Гори­цвіт містить глікозиди цимарин і адонітоксин. Останній сприятливо діє на серце, швидко і добре всмоктується і легко виводиться з організму, розчиняючись у воді. Речовина, відома під назвою адонівернозиду, має сечогінні і заспо­кійливі властивості. Препарати го­рицвіту посилюють скорочення серця і уповільнюють частоту цих скорочень, поліпшують серцеву діяльність, порушену або послаб­лену при декомпенсаціях, заспо­кійливо діють на нервову систему, за даними спостережень проф. Н. М. Дмитрієвої (1946), активі­зують виділення сечі. Препарати горицвіту призначають при серцевих хворобах на стадії недостатності кровообігу внаслідок пороку серця, застійних явищ, набряків, при задишці. Призначають горицвіт також у ра­зі набряків, пов'язаних з порушенням роботи нирок (запаленням нирок), інфекційними захворюваннями (скарлатиною, тифом, гри­пом та ін.)„ а також у випадку збудження центральної нервової системи та епілепсії (часто в поєднанні з бромом та іншими засо­бами заспокійливої дії).

Препарати горицвіту іноді подразнюють шлунок.

Звіробій звичайний — Hypericum perforatum L .

Народні назви: воронець, кривавник, заяча крівця, світоянське зілля, стокрівця.

Родина звіробійні — Hypericaceae ( Guttiferae ).

Багаторічна трав'яниста рослина з тонким галузистим корневи­щем. Стебло заввишки до 1 м, пряме, з двома ребрами-гранями, вгорі розгалужене. Листки сірувато-зелені, довгасті, гладенькі, пруж­ні, з безліччю ніби проколотих, на краях чорних, цяточок, що про­свічуються. Квітки великі, яскраво-жовті з бурими цяточками, зі­брані у щитовидні суцвіття. Плід — тригнізда багатонасінна коро­бочка, що розкривається (мал. 55).

Цвіте з червня до серпня. Росте у сухих світлих місцях лісо­степової зони, на лісових галявинах, луках, між кущами, у ровах, понад залізницею, в передгір'ях і на кам'янистих грунтах.

Райони поширення — майже вся територія СРСР, крім північ­них і північно-східних районів. Основні райони збирання і заго­тівлі: Україна, Білорусія, Ростовська і Воронезька області, Крас­нодарський край.

Райони збирання можна розширити на Кавказ, Середню Азію, Західний Сибір.

Для виготовлення ліків використовують траву звіробою.

Збирають у період повного цвітіння (до середини серпня), зрізуючи лише верхні, листаті частини рослин (15—20 см) разом з щитовидними віялами квіток, і сушать у приміщенні, що добре провітрюється, на вільному повітрі, на горищах і т. ін. Після су­шіння стебла видаляють.