Преса України в період від проголошення свободи до незалежності

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ГУРТОК МОЛОДИХ ЖУРНАЛІСТІВ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

ПРЕСА УКРАЇНИ В ПЕРІОД

ВІД ПРОГОЛОШЕННЯ СВОБОДИ

ДО ВЛАСНЕ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Наслідки цих подій, які дотепні журналісти назвали Великою серпневою капіталістичною революцією (за аналогією з Великою жовтневою соціалістичною революцією 7 листопада 1917 р.) мали всесвітньо-історичне значення.

Завершився розпад так званого “соціалістичного табору”. Із зони радянського впливу вийшли Східна Німеччина (ДДР), Польща, Угорщина, Румунія, Чехословаччина і навіть Болгарія. Розвалилася на окремі держави колишня СФРЮ - соціалістична федеративна республіка Югославія.

Почався розпад СРСР.

24 серпня Україна рішенням Верховної ради проголосила повну державну незалежність, було створено нову незалежну державу - Українську Республіку. Згодом внаслідок прийняття подібних рішень іншими республіками, підписання лідерами Росії, Бєларусі й України Біловежського договору федеративний Радянський Союз було замінено на конфедеративну Співдружність Незалежних Держав.

Це означало й кінець вагань та боротьби у світі преси. Всі партійні ЗМІ України в один день втратили свого засновника. Відтак довелося шукати виходу і в організаційному, і в ідейно-тематичному аспектах. Багато з них виголосили себе виданнями трудових колективів редакцій, серед них і “Луганская правда”, інші визначилися як газети відповідних органів місцевої влади. Однак це не означала кінця тяжких випробувань для української преси - втім, як і російської.

Серпневий путч 1991 р., яким закінчився короткий, але надзвичайно драматичний період “горбачовської перебудови”, був відчайдушною спробою повернути від шляху до демократії назад, до казарменного, командно-адміністративного, бюрократичного сталінсько-брежнєвського соціалізму, до диктатури партноменклатури. В цьому протистоянні перемогла демократія. Преса зіграла надзвичайно важливу роль у звільненні громадської думки, поверненні її до стану самовизначення, у підготовці масової свідомості до зречення застарілих догм і сприйнятті нових цінностей, загальновизнаних у цивілізованому світі.

Зрештою, перемога сил демократії не означала настання царства добра й справедливості. Скоріше навпаки: Україну, а з нею й пресу нової держави, чекали нові важкі випробування.

І перше з них було покликане саме спільною перемогою. Скасування жорсткого й економічно неефективного планування і надання так довго очікуваної економічної свободи означало водночас і скасування стабільних цін на папір, послуги поліграфістів, зв’язківців тощо. Ринок реклами в перші роки стрімко розвивався й давав певні можливості для забезпечення прибутків редакцій. Але з поглибленням економічної кризи в масштабах усього народного господарства країни це джерело дедалі менше задовольняло потреби ЗМІ. Крах ринку реклами в серпні-вересні 1998 року значно погіршив ситуацію як з друкованими, так і з електронними ЗМІ. Втрата тиражів, нестача грошей навіть на найперші потреби поставили сотні редакцій за межу виживання. Останній “товар”, який вони ще могли продати - була їхня свобода, гарантована Конституцією, але не забезпечена економічно. З кожною тисячею “умовних одиниць” (так сором’язливо почали називати в цей час долари США), отриманих редакціями у вигляді “рятівних заходів” від бюджетів органів влад чи від фінансово-промислових угруповань, реальна свобода прийняття рішень у них почала стрімко котитися вниз, до нуля. А з нею туди ж прямувала й функція “четвертої влади” як одного з найважливіших та дієвих гарантів демократичного поступу українського суспільства.

ПРЕСА ПЕРІОДУ ВІДНОВЛЕННЯ

НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

(1991-1997 рр.)

Політичні проблеми у тому вигляді, у якому вони склалися на середину 1991 року, протягом наступного року були вирішені. Велика країна, велика партія, велика ідея зазнали повного краху. Разом з ними зазнала історичної поразки й велика преса, яка їх обслуговувала. “Дайте нам общерусскую политическую газету, и мы перевернем Россию”, - казав В. Ленін на початку століття, задумуючи “Іскру”. Намріяне збулося. Та тепер Росія, а з нею ще 15 держав, не без допомоги преси, перевернулися ще раз.

Такий стан “подвійної перевернутості” замість стабілізації (як це сталось, на відміну від України й Росії, в Угорщині, Чехії, Польщі) болюче позначився на світові масової комунікації. За шекспіровським висловом, “перевався плин часу”: кинуте на півдорозі будування комунізму не було однозначно замінено на щось рівноцінне. “Про що тепер писати?” - це болюче запитання поставало щодня в редакційних кабінетах, де звикли десятиліттями славити мудрість КПРС та висвітлювати соціалістичне змагання. “Про що тепер писати?” - не менш драматичне запитання задавали собі демократи, “рухівці”, які навчилися за роки перебудови руйнувати старе, але не вміли будувати нове і тому захлиналися у бурхливому потоці подій, проблем, взаємовиключних ідей, проектів, пропозицій тощо.

В радянській Україні існувала струнка система ЗМІ, яка віддзеркалювала ієрархічну піраміду тоталітарного суспільства. У 1970 р. в республіці виходили 1068 газет з разовим тиражем майже 20 млн. екз., в тому числі 14 республіканських, 60 обласних, 77 міських та об’єднаних, 430 районних, 474 низових.

Незалежній Україні дістався спадок у 2609 газет та журналів (за даними на початок 1992 р.).

На 1 травня 1995 р. їх б