Нові релігійні течії та організації України

Вар і ант № 10.

1.Християнство у контексті історії і культури українського народу .

План.

1.Різноманітні течії, віри та обряди українського народу.

2. Прийняття християнства на Україні.

3. Існування та знищення мітрополій на українських землях.

4. Відродження давніх мрій про національну церкву.

5. Роль християнства у розвитку української культури.

Використана література.

2. Нов і релігійні течії та організації України.

План.

1.Вступ до теми.

2. Основні релігійні течії та церкви України.

2.1. Українська Православнв Церква.

2.2. Українська Автокефальська Православна Церква

2.3. Греко-Католицька церква.

2.4 Римо-Католицька Церква

2.5 Протистанські Церкви.

3. Висновок.

1.Релігійне життя українських племен було дуже складне. Перед запровадженням християнства кожне плем”я шанувало своїх богів і мало власні культи, але з процесом творення держави відбувається об”єднання цих богів.

У релігійних веруваннях українців існували дві течії : обожнення природи в різних формах та культ роду . Для українця вся природи була населена масою різних божеств : польовики, лісовики, водяники, русалки, мавки та інші живуть, моляв, у річках, болотах, у лісах і можуть приймати образ тварин. Рослини уявляли як живі ікони. У зв”язку з таким поглядом на природу існували різноманітні обряди. Свята, пов”язані зі змінами весни, літа, осени,зими. Вони перейшли й до християнських свят у формірізних обрядів : коляди, щедрування, “маслениця”, веснянки, Купала. У цих святах відбувається старовинний хліборобський скомарський побут.

Існувала віра в життя після смерті. Вірили, що після смерті людська душа не гине, а переходить до раю. Щороку в честь померлого справляли поминки, що називалися тризною. При всіх обрядах нашим предкам помогали знахарі і вілууни, що знали як лікувати слабості і заворожувати людям майбутне.

Прийняття християнства не знищило поганських обрядів, навпаки богато з них перейшло до християнства, зберігше свою внутрішню суть, хоч вони були і пристосовані до християнських свят. Старі поганські уявлення збереглися в масі пісень обрядових, сезонових, пов”язаних з різними видами праці.

На Русь християнство прийшло з Візантії . Поширювалася думка, що це було актом провидіння: Бог відкрив очі Володимира, язичницького князя, на правдиву віру, і він став християнином, а відтак охрестив увесь народ.

Наукові джерела аргументовано подають інше: князь Володимир, видатний політичний діяч свого часу, добре усвідомлював необхідність заміни язичництва вірою, яка відповідає духовним потребам нового суспільного розвитку.

До X ст. існували Православні патріархії : Константинопольська, Александрійська, Антохівська, Єрусалимська, Посилаючи священників на Русь, константинопольський патриарх вважав Руську Православну Церкву своєю дочірною. Спочатку Русь не мала свого кліру, але поступово з”явилися монастирі, у яких готували служителів культу.

Процес християнізації Русі був тривалий і складний. Відмова від батьківської віри розуінювалася як зрада. Переходячи у християнство під тиском князівської влади, народ довший час зберігав двовір”я. Християнський культ накладався шаром на язичницьки обряди і свята, десь відбувалося заміщення одних богів іншими, десь властивості язичницьких та християнських святих і богів суміщалися, а подекуди жорстоко знищувалася навіть згадно про язичницьки святині.

Коли на нашу землю прийшли татаро-монголи, відбувся занепад князісько-дружинного життя, Татарщина залишила глибокий слід на всіх ділянках життя, відбилася на політичному укладі, на відносинах соціальних, культурних, навіть на народній вдачі та психіці. Частина київських церков безпечно загинула, але ж ні св. Софія, ні Печерський монастир не були зруйновані.

Ставилися до хрестиянської релігії неодекватно, навіть з пошаною до церкви. Духовенство було звільнене від данини. Але після татарської руїни, митрополит Київський в спустошеному Київі почував себе, видно, не добре і переїхав до Володимира-на-Клязьмі, де було спокійніше.

Галицько-Волинська держава домоглася митрополії 1303р . Константинопольський патріарх Афанасій благословив створення Галицької митрополії й надіслав митрополита-греа Ніфонта . У 1448р. Москва призначила власного митрополита Іону , реалізуючи давне прагнення Руської Церкви до незалежності від Константинополя. Через десять років відбувся поділ Київської метрополії на дві: Київську та Московську. Тепер у Київі існувати митрополії Київська та Галицька, а до Москви відійшла назва “Всієї Русі”.

До Галицької митрополії прилучено єпархії: Володимирську, Перемиську, Луцьку, Туковську і Хомську. Нові метрополії в ряду митрополій патріархату дало 81-ше місце.

Галицька митрополія існувала недовго. Наступник Ніфонта, Петро Роменський (1305-1326), 1309 року став митрополитом “всея Русі” і перебував постійно в Москві. Його заступник грек Теогност (1326-1353рр.), добився ліквідації Галицької митрополії. Року 1347 патріарх видав грамоту про прилучення Галицької митроп

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать