Українська і радянська цивільні школи

Реферат з педагогіки на тему:

„Українська і радянська цивільні школи”

План:

Вступ

1. Радянська школа

2. Українська школа

Висновок

Використана література

Вступ

За радянській період було видано багато праць, книг, монографій з цивільного права. Учені СРСР мали гарний фінансово-організаційний потенціал, видавницькі спроможності які використовували для вивчення галузі. Цивільне право, як і інші галузі права залежні від соціальних, політичних, економічних умов в державі. Радянське цивільне право розвивалося в повній ізоляції від дожовтневих надбань, учені „будували” цивільне право країни на порожньому місці. Радянська цивільно-правова доктрина виявилась у відмові від визнання поділу права на приватне і публічне, а відтак — у відмові від приватного права як такого. Подібна функція „будування на порожньому” постала і перед ученими, що розвивали цивільне право після проголошення України незалежною, так після розпаду СРСР молодій державі треба було орієнтуватися вже на європейську думку. Події почата 90-х, та актів якими вони супроводжувалися, прийняття Конституції, що закріпила суверенне становище держави тільки сприяло розвитку цивільно-правових відносин. Різноманітні відносини потребували швидкого та адекватного реагування з боку права, чим і став Цивільний кодекс 2001 року. Зрозуміти школу ми можемо по її діяльності, так для зрозуміння української школи ми повинні проаналізувати діяльність її представників, їх твори та взнати зміст твору.

1.Радянська школа

Після подій жовтневої революції почався новий етап розвитку. Це знайшло помітне відображення і в історії розроблення та прийняття цивільних кодексів. Боротьба різних підходів, стара і нова цивілістичні концепції, зокрема, позначилися на принципах. У зв’язку з тим, що радянська ідеологія засновувалося на твердженнях, що товарно-грошові відносини не можуть існувати за соціалізму, багато робіт вчених того часу були направлені на відстоювання цього твердження та критиці зарубіжного цивільного права. Але не зважаючи на це цивільне право активно розвивалося.. На думку С. І. Вільнянського, що була викладена в його праці „Советское гражданское право в период развернутого строительства коммунистического общества” головною функцією юристів того часу є вивчення правових норм, так як рух до комунізму тісно пов’язаний з розвитком народно господарства, змін економічних відносин і радянські юристи повинні внести великий вклад. Цивілісти того часу визначали предмет цивільного права по іншому – „Цивільне право регулює майнові і пов’язані із ними не майнові відносини громадян та соціалістичних організацій, за винятком таких майнових відносин, що засновані на адміністративному праві[1] ”

В 1922 році був створений Цивільний кодекс. Принципово важливим було положення про зосередження в руках Радянської держави основних знарядь і засобів виробництва, встановлення жорсткого державного контролю над торговим обігом тощо, зрештою, відмова від основних принципів приватного права. Характерними з цього приводу є зауваження В.І. Леніна на адресу Народного комісаріату юстиції РРФСР. Зокрема він підкреслював: "Ми нічого "приватного" не визнаємо, для нас все у галузі господарства є публічно-правовим, а не приватним. Ми допускаємо капіталізм тільки державний. Звідси — розширити застосування державного втручання у "приватно-правові відносини", розширити право держави скасовувати "приватні" договори, застосову­вати не "цивільні правовідносини", а нашу революційну правосвідомість". Автори проекту ЦК до цих вказівок прислухалися, однак часи одностайного схвалення ще не настали. І Раднарком, усупереч пропозиціям В.І. Леніна, виключив з проекту ЦК згадку про право держави втручатися у приватно-правові відносини. Проте врешті-решт вказівку було виконано. ЦК СРСР, прийнятий 31 жовтня 1922 р., набрав чинності 1 січня 1923 р. За чим ЦК суб'єктами цивільного права визнавалися як фізичні особи, так і організації (юридичні особи). Цивільну правоздатність могли мати начебто всі фізичні особи, однак ст. 1, 4 містили положення про можливість обмеження "по суду в правах". У інтерпретації одного з редакторів ЦК СРСР А.Г. Гойхбарга це означало, що правоздатність є лише умовно наданою здатністю, обмеження якої можливе не тільки в загальній формі законодавцем, а й в окремих випадках цивільним судом — згідно зі ст. 1 ЦК. П.І. Стучка зазначав: "Можна сказати, що вся наша радянська наука цивільного права ґрунтується на цій статті 1 та ще статті 4".Об'єктом цивільних прав могло бути лише майно, не вилучене з цивільного обігу (ст.20). При цьому перелік вилученого з обігу майна був досить значним. До нього, зокрема, належали: промислові, транспортні та інші підприємства в цілому; обладнання промислових підприємств, рухомий склад залізниць, морські та річкові судна і літальні апарати; комунальні споруди; будівлі тощо. У ст.52 йшлося про власність: державну (націоналізовану та муніципалізовану), кооперативну, приватну. Відповідно до ст.54 предметом приватної власності могло бути будь-яке майно, не вилучене з приватного обігу. Положення загалом досить демократичне. Проте обмеження, встановлені ст.22, 24 ЦК разом з нормами ст.55, 56 позбавляють підприємця можливості здійснювати будь-яку помітну діяльність, засновану на його ініціативі, заповзятливості і власній волі. Іншими словами, право приватної власності настільки звужене, що, вре