Феномен - організована злочинність

Феномен – організована злочинність

Успішна боротьба зі злочинністю передбачає глибоке вивчення злочинів різних категорій з розкриттям їх рівня, структури, динаміки, причин і умов їх вчинення, а також розробку на цій основі системи ефективних заходів профілактики.

Організована злочинність становить значну небезпеку для суспільства, особливо коли воно знаходиться у стані реформування та розбудови державно-правової системи. Саме така, сприятлива для організованої злочинності, ситуація містить у собі загрозу її проникнення практично у всі сфери суспільних відносин, галузі господарювання та управління.

Буквальне тлумачення терміну “організована злочинність” дозволяє віднести до цієї категорії будь-який злочин з елементами організації його підготовки та вчинення (злочин може бути організовано як однією особою, так і групою осіб). Думка пересічного громадянина, особливо того, який особисто зазнав втрат від протиправних (злочинних) дій відносно цієї проблеми, проста: “Назви мені факт вчинення злочину, який не готується і не організовується. Такого, практично, немає”.

І він, в чомусь, правий. Адже його особливо не турбують наукові перипетії навколо цієї проблеми. Він впевнений лише в тому, що права і свободи як громадянина суверенної держави,, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави [1].

У цьому контексті наукова кримінологічна думка дещо інша. У процесі протистояння із суспільством організована злочинність розвивається й удосконалюється. Їй вдалося відшукати таку форму буття, яка робить її мало вразливими антикриміногенними заходами держави та суспільства.

Чітко визначилися і сформувалися два напрями такої еволюції:

1) максимальна прибутковість і вигідність злочинної діяльності;

2) забезпечення максимальної безпеки стосовно державних заходів нейтралізації та переслідування.

На підтримку цієї гіпотези не можна погодитися із висновками про те, що організована злочинність не вписується в рамки групової і рецидивної злочинності, відомої чинному законодавству. За своєю суттю – це надзвичайно негативне самостійне явище, яке виникло у процесі розвитку самої злочинності. Вона є злиттям рівних видів злочинів в єдину кримінальну діяльність. При цьому окремі суспільно-небезпечні діяння є лише певними операціями більш складної злочинної діяльності. Тут наявна система багаторівневих усталених злочинних зв’язків, що призводять до концентрації злочинності [2].

Еволюція злочинності за такою спрямованістю призвела до формування та виникнення своєрідного кримінального феномена, який особливо яскраво проявив себе в кінці другого тисячоліття.

Забезпечення безпеки розвитку, невразливості функціонерів злочинного середовища [3], надприбутковості і злочинної діяльності досягається різними шляхами та формами, найхарактерними серед яких є:

підрив економічного потенціалу конкурента (організація підпалів, підривів, стану банкрутства);

відкрите залякування, погрози вбивством, викрадення (акції, спрямовані на створення обстановки страху);

фізичне знищення (вчинення вбивств, які переростають на “серійні” стосовно учасників угруповань, конкурентів);

корупція та шантаж (забезпечення безпеки від державного контролю та переслідування).

Розробка цієї дифеніції має не тільки наукове, але й суттєве практичне значення, тому що невизначеність значно ускладнює підготовку й застосування адекватних заходів протидії організованій злочинності, зміст і сутність якої має відобразитися в конкретному визначенні. Поняття організованої злочинності вкрай важливе і для законодавця, оскільки тільки на його основі можна здійснювати ефективну політику криміналізації діяльності структур мафіозного типу [4].

Найбільш гостро ця проблема постає в процесі притягнення до відповідальності представників вищих керівних ланок організованих угруповань, які залишаються не тільки в тіні, але й “недоторканними”. Віднайти законодавчі форми, які б дозволяли позбавити таких осіб “недоторканності” – головне завдання розробки ефективних заходів у боротьбі з організованою злочинністю.

Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. визначає у ст. 1 організовану злочинність як сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань.

Але законодавча дифеніція організованої злочинності викликає низку не безпідставних зауважень з боку окремих науковців і практиків. Так, звертається увага на недостатню визначеність термінів, як то у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань [5], що розуміти під “організованими злочинними угрупованнями” [5].

Не існує єдиної думки щодо визначення поняття цього особливо-небезпечного соціального явища і серед представників міжнародної кримінологічної спільноти. І не зважаючи на те, що експертами ООН запропоновано розуміти під організованою злочинністю відносно велику групу стійких, керованих злочинних формувань, які займаються злочинною діяльністю в корисливих інтересах і утворюють систему захисту від соціального контролю з використанням таких протизаконних дій, як насильство, залякування, корупція та крадіжки в особливо великих розмірах [6], це поняття є не цілком прийнятним для всіх країн.

Вітч