Державна інноваційна політика інструменти державної підтримки інновацій

Міністерство освіти і науки України

Житомирський інженерно-технологічний інститут

кафедра економіки

Контрольна робота

з курсу:

„Економіка й організація інноваційної діяльності”

Державна інноваційна політика, інструменти державної підтримки інновацій.

Роботу виконала :

студентка ІV курсу

групи

№ залікової книжки

Роботу перевірив:

Житомир

2001

Науково-технічний прогрес, визнаний в усьому світі як найважливіший фактор економічного розвитку, усі частіше й у західної, і у вітчизняній літературі зв'язується з поняттям інноваційного процесу. Це, як справедливо відзначив американський економіст Джеймс Брайт, єдиний у своєму роді процес, що поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво і керування. Він складається в одержанні нововведення і простирається від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи в такий спосіб весь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання.

Існує безліч форм керування інноваціями на самих різних рівнях: від підрозділів корпорацій до держави, у цілому покликаного в сучасних умовах здійснювати спеціальну економічну політику. Як і практично всяка інша політика, вона неоднакова в різних країнах, хоча і підлегла однієї і тієї ж мети: стимулюванню інноваційної активності і розвитку науково-технічного потенціалу.

Місце і роль інноваційної політики в структурі державного регулювання економіки визначаються особливостями інноваційного процесу як об'єкта керування. Він у більшому ступені, чим інші елементи НТП, зв'язаний з товарно-грошовими відносинами, обслуговуючими всі стадії його реалізації. Це обставина цілком переконлива виявляється в умовах регульованої ринкової економіки розвинутих країн. Основна маса інноваційних процесів реалізується тут приватними компаніями різного рівня і масштабу, і такі процеси виступають, зрозуміло, не як самостійна мета, а як засіб кращого рішення виробничих і комерційних задач компанії, що домагається високої прибутковості.

У цих обставинах інновація споконвічно націлена на практичний комерційний результат. Сама ідея, що дає їй поштовх, має меркантильний зміст: це вже не результат "чистої науки", отриманий університетським вченим у вільному, нічим не обмеженому творчому пошуку. У практичній спрямованості інноваційної ідеї і складається її притягальна сила для компаній.

Приступаючи до розробки і здійснення цієї ідеї, компанії, зрозуміло, повинні почати з авансування грошового капіталу. Специфіка такого роду вкладень полягає в тому, що вона зв'язана з різко підвищеною погрозою їхньої втрати: інновації носять ризиковий характер. Імовірність успіху втілення нової ідеї в новому продукті досягає тільки 8,7% з кожних 12 оригінальних ідей тільки одна доходить до стадії масового виробництва і масових продажів. Американський фахівець в області інновацій Твисс відзначає, що комерційний успіх досягається лише в 10% початих проектів, отже рівень невдачі можна оцінити в 90%. Іншими словами, віддача від вкладення капіталу в інноваційний процес має вкрай мало загального з гарантованими виплатами позичкового відсотка на капітал у чи банку дивіденду на акції. І тому, що така віддача може при вдалій реалізації інноваційного процесу виявитися казково великий, і тому, що може при невдачі бути зовсім відсутній, більш того, загине і вкладений капітал.

Які ж спонукальні сили змушують підприємців йти на стільки значний ризик?

Сили ці для будь-якої економічної системи (мала інноваційна фірма; велика корпорація; група промислових компаній; "об'єднання" промислових фірм, університетів, урядових лабораторій у різних комбінаціях і т.д.) можуть бути підрозділені на внутрішні і зовнішні або на ті що мають об'єктивну і суб'єктивну природу.

Так, до числа внутрішніх спонукальних мотивів інноваційної активності можна віднести необхідність заміни застарілого устаткування (об'єктивна причина) чи прагнення групи талановитих інженерів реалізувати свій творчий потенціал (суб'єктивна причина). Набір внутрішніх спонукальних мотивів інноваційної активності індивідуальний для кожної окремої компанії й у деяких випадках відіграє вирішальну роль втом, щоб почати рішення про інноваційний процес.

Так, для тільки що створеної малої фірми народження й освоєння нововведення може бути єдиною можливістю завоювати місце на ринку.

Однак, найчастіше внутрішні причини виявляються недостатньо вагомими. Багатьом компаніям присутній досить стійкий консерватизм в інноваційній політиці. Так, великі монополії, що домоглися переваги на ринку, звичайно не мають внутрішніх спонукальних мотивів до ризику, зв'язаному з інноваціями. Отут вирішальним стимулом можуть виступити причини зовнішнього характеру, зокрема обумовлені відповідними мірами економічної політики держави.

Державна інноваційна політика повинна бути спрямована на створення сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів і є, мабуть, сполучною ланкою між сферою "чистої" (академічної) науки і задачами виробництва.

У цілому роль держави в області підтримки інновацій можна звести, ніяк не претендуючи на повноту перерахування, до наступного моментам:

· держава сприяє розвитку науки, у тому числі прикладний, і підготовці наукових і інженерних кадрів (основне джерело інноваційних ідей);

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать