Антропологічний аспект як сучасний підхід у формуванні професійно педагогічної готовності в си

Реферат на тему:

Антропологічний аспект як сучасний підхід у формуванні професійно – педагогічної готовності в системі самовиховання майбутнього вчителя

Широка демократизація суспільних процесів докорінно змінила цінні­сні критеріальні підходи до системи освіти. В умовах розбудови національної системи освіти особливого значення набуває проблема формування професіоналізму особистості та діяльності майбутнього педагога. Цей процес відбувається під впливом ряду об’єктивних (якість одержаного виховання, самовиховання і освіти на всьому педагогічному маршруті з дитинства у професію, соціально - економічні умови життя й діяльності, стан психолого – педагогічної науки) і суб’єктивних чинників ( талант і здібності студента, його спрямованість, відповідальність, компетентність, майстерність чи умілість при розв’язання психолого-педагогічних задач). Закон України “Про освіту”, цільова комплексна програма “Вчитель” та ін. поставили перед вищими педагогічними закладами освіти серйозні вимоги щодо професійної підготовки сучасного вчителя. [4: 12]

У зв’язку з цим змінюються і функції вчителя, викла­дача всіх рівнів освіти.Їхня діяльність орієнтується на створення умов для саморозвитку суб’єктів учіння, формування і розвитку потреб та здібностей суб’єкта навчального процесу. Це вимагає від педагога найвищого рівня ква­ліфікації, і не лише зі своєї спеціальності, але й з огляду найвищого рівня розвитку його педагогічної майстерності.

Проте результати наукових досліджень (Демінцев А.Д., Кузьміна Н.В. Кухарев Н.В. та ін.) свідчать про наявність дефіциту професіоналізму у середніх закладах освіти, Серед досліджених 1500 педагогів за рівнем продуктивності високопродуктивні становлять 1,5 %, продуктивно працюючі - 15,1%, середньопродуктивні — 59,1%, малопродуктивні — 24,2% [4: 12]. Наведені дані підтверджують актуальність проблеми формування професійно-педагогічної готовності майбутнього вчителя.

Усім громадянам України зрозуміло, що її доля залежить від долі її освіти – сфери суспільної практики, найменш захищеної від впливу бездухо­вності соціальних і економічних катаклізмів, кризи культури. Освіта – це історико – культурний феномен, процес і умови розвитку духовних начал народу і кожного індивіда. Людина розвивається у смисло­вому полі певних знаків, значень, моральних норм, цінностей, ідеалів, прита­манних конкретному народу. Тому освіта як правило національна за змістом. Мета освіти – виховання людини як суб’єкта культурно – історич­ного процесу, який відображає в собі історичний розум, культуру людства і відчуває свою відповідальність перед майбутнім як своїм майбутнім, залеж­ним від його сучасних дій. Освіта функціонує і розвивається за своїми власними законами. У той же час освіта – педагогічна система, у центрі якої Людина, множина людей; спосіб функціонування цієї системи – педагогічна діяльність [ 9: 12]

Зміст і ціль освіти – людина у постійному розвитку, її духовне станов­лення, гармонія її відносин з собою й іншими людьми, зі світом. У такий спо­сіб освіта на державному рівні створює умови розвитку – саморозвитку, ви­ховання – самовиховання, навчання – самонавчання всіх і кожного. Отже, си­стема освіти створюється для людини, функціонує і розвивається в її інтере­сах, слугує повноцінному розвитку особистості і в ідеалі її призначення – щастя людини. [ 9: 14]

Розвиток світової філософської та педагогічної думки в останній час спрямований на плюралізм підходів до аналізу розвитку людства. Саме тому, ми вважаємо доречним та плодотворним є аналіз системи сучасного виховання з погляду антропологічного підходу як методологічного інструментарію в рішенні педагогічних проблем освіти, який надає можливість вивчити Людину – учня, Людину – вчителя.

Причини кризових явищ у виховній сфері, мабуть, варто шукати десь у другій половині Х1Х століття, коли запанувала технократична парадигма розвитку світової цивілізації у науці. Саме така парадигма на зламі 111 тисячоліття призвела до небаченого злету у різноманітних виробничих технологіях. Затяжна глобальна тотальна економічна криза в Україні, очевидно, додає ще й становлення бездуховності, байдужості, жорстокості в молодих людей. Про пагубні наслідки технократичного підходу у науці ще на перетині ХХ століття попереджували В Лосєв, М.Бердяєв, трохи згодом – В.Вернадський. Останній, обстоюючи феномен ноосфери, справедливо доводив, що дотримання рівноваги, гармонії душі можливе лише за умови сформованості сфери розуму.

Саме така людина на думку В. Вернадського, здатна відтворювати рівновагу з природнім середовищем та власну залежність від Всесвіту. Отже, йдеться передовсім про заміну технократичної парадигми у мисленні, а марксистської у виховній галузі, - гуманістичною, особистісно орієнтованою. За такої парадигми у центр Всесвіту ставиться людина гуманна, здатна сприймати реальність не лише розумом, а й серцем.

Зазначимо, засади гуманістичної виховної парадигми започатковані одночасно і на Заході і на Сході. Західні дослідження особистості, що само актуалізується, репрезентовані перш за все у роботах А. Маслоу, К. Роджерса, В. Франка, Е. Фрома. [ 7: 15]

А що таке антропологія, антропогенез, антропологізм, антропологічний фактор?... Чому саме ці категорії стали зустрічати вчителі, викладачі, студенти вищих педагогічних навчальних закладів на сторінках педагогічної, психологічної, науково-методичної літератури, наукових журналів, в тематиках і планах конференцій,