Перетворення і збереження природного середовища мешкання людини

“Перетворення і збереження природного середовища мешкання людини”

Сучасні процеси, зв'язані зі збільшенням інтенсивності впливу людини на природне середовище, ріст різноманіття форм її перетворення не тільки ставлять на порядок денний дослідження необхідних гармонічних зв'язків усередині системи "суспільство – природа", але висувають як найбільш актуальну проблему збереження природного світу. Невиправданий, зайвий оптимізм, з яким не тільки практики, але і теоретики підходять до формуванню середовища обитания людини без обліку всієї її складності, приводить до невідомого раніше корінним змінамам природи, що негативно позначається як на її цінності взагалі, так і на эстетических значеннях. Оскільки процес перетворення геобиосферы з неминучістю продовжується, а разом з ним відбуваються зміни, що торкаються не тільки один чи кілька видів живого, окремі пейзажі, але і глобальні, що змінюють аксиологический статус природних регіонів у цілому, остільки істотно міняється эстетический вигляд планети. Руйнування, наносимые людиною эстетически коштовному природному середовищу, обумовлені розвитком нових видів виробничих процесів і активним екологічно не спрогнозированным застосуванням техніки. Разом з тим з типом культури, що змінився, і розширенням ціннісного кругозору прагнення до задоволення эстетических потреб стало, як уже відзначалося, займати усе більше місце в життєдіяльності людства. У цьому зв'язку актуальний інтерес до можливостей збереження цінностей, що втрачаються, у період науково-технічної революції і зв'язаним з ними процесом компенсації.

У природничонауковій літературі питання збереження природних ресурсів і їхніх компенсацій зв'язуються безпосередньо з культурним землекористуванням. Досліджуються існуючі методи раціонального перетворення природного середовища обитания людини, виділяються перспективні форми внутрішньовидових і регіональних змін. Цей підхід знайшов відображення насамперед у роботах останнього років'. Раціоналізація природопреобразования зв'язується з такими новими формами охорони і використання экосистем, як національні парки і природні парки. Аналізуючи значення цих форм, радянський дослідник С.А. Генсирук виділяє рекреаційне використання лісових територій з обліком не тільки прагматичних задач, але і їхній эстетических значень . Особливе місце в раціональному природокористуванні приділяється оптимізації відносин людини і природного світу як області удосконалювання технології діяльності, що культуро-преобразует, по використанню і переробці ресурсів геобиосферы. Приділяється увага і техніку організації національних парків як эстетически коштовних об'єктів .

Широке поширення в зв'язку з проблемою збереження природи здобувають ідеї контролю навколишньої природи як форми наукового спостереження, включеного в технологію раціонального природокористування. При цьому ряд дослідників заявляють про необхідність стабілізації досягнутих найбільш позитивних результатів, закріплення оптимальних форм природопреобразующей практики, у тому числі і эстетической. У цьому зв'язку особливо актуальна задача аналізу поняття збереження на основі діалектико-матеріалістичної методології.

Хоча по традиційному визначенню під збереженням розуміється деяка сталість у природному середовищі, що досягається цілеспрямованою культурною діяльністю, однак в об'єктивній дійсності як закони самої природи, так і вплив людей, що піддають у практичних процесах природне середовище обитания перетворенням, виключають можливість консервації досягнутого, заперечливий розвиток, рух усередині системи "суспільство – природа". Сам рух як атрибутивна форма існування досліджуваної системи стає причиною різноманіття предметів, явищ і їхніх перетворень, що представляють явище дискретності в континуумі эстетически коштовного природного середовища. Збереження не є проста консервація яких-небудь уже малися в эстетическом досвіді форм, тому що природа далека стабільності й у складній системі кліматичних, міжвидових, культурних протиріч піддається постійній зміні, не втрачаючи здебільшого эстетической цінності. У цих перетвореннях природні фактори грають не меншу роль, чим антропогенні. Реконструкція кліматичної обстановки минулих епох, зокрема раннього карбону, а також колекція рослинного світу відповідного періоду дозволили відомому палеонтологу і стратиграфу С. Мейну відтворити загальний тип ландшафту того часу, названий їм "дивним ландшафтом". Основою пейзажу служила сумовита щітка плауновидных. Найбільший кліматолог нашого сторіччя В. Кеппен пропонує класифікацію климатов по рослинах і рослинності. Він говорить про "клімат берези" чи "кліматі фуксії", що не є прагненням до однієї лише образності мови, а відбиває ті корінні зміни, що вносять кліматичні зміни в рослинний світ і разом з тим накладають свою печатку на естетику пейзажу. Навіть на сучасному етапі, коли вирішальну роль здобуває антропогенний фактор впливу на природу, було б помилковим ігнорувати кліматичні умови. Академік Н.С. Нестеров, зв'язуючи якісні видові зміни рослинності Петровско-Разумовской лісової дачі з істотними кліматичними змінами, що відбулися за останні сто років, підкреслює збереження эстетических властивостей досліджуваної ділянки.

Ідея континуума ландшафтної сфери і живого світу знаходить підтвердження в роботах еволюціоністів Л.С. Берга, А.Г. Гурвича, А.А. Любищева. У середовищі географів дійдуть висновку, що в ландшафті сполучається дискретність