Продуктивні сили

План

1. Продуктивні сили і їх структура.

2. Основні компоненти продуктивних сил.

2.1 Людина, робоча сила, її ціна і вартість.

2.2 Засоби виробництва:

2.2.1. Предмет праці.

2.2.2. Засоби праці.

2.3 Сутність і методи організації виробництва.

2.4 Наука и информация.

3. Висновок.

1. Продуктивні сили і їх структура.

Якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економічних формацій структуру продуктивних сил, то до їх складу входять засоби виробництва і люди, які володіють виробничим досвідом і при­во­­дять у рухзасоби виробництва. Основною продуктивною силою є людина. Предмети пра­ці входять до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони йдуть на продуктивне спожи­ван­ня і використовуються як джерела енергії. До структури продук­тивних сил в усіх формаціях на­ле­жать також використову­вані людьми сили природи: вітер, сонце тощо.

В сучасних умовах до складу продуктивних сил включа­ють також науку (як специфічну про­ду­к­тивну силу), форми і методи організації виробництва. Окремим елементом продук­тивних сил стає інформація. Отже, сучасні продуктивні сили — це складна система, що включає ма­те­ріаль­­ні й духовні (за складом), об'єктивні й суб'єктивні (за характером відтворен­ня і специфікою функ­­цій), суспільні й природні елементи. В процесі історичного розвитку їх склад у цілому, як і ок­ре­мі елементи, постійно збагачується, наповнюється якісно новим змістом. На ранніх етапах роз­­витку капіталізму потреби ви­робництва задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і ква­­ліфікації. Нині робітники, як правило, мають високий рі­вень освіти (середню загальну або се­ре­дню спеціальну), квалі­фікації. Сучасний етап автоматизації виробництва вимагає не лише біль­­шого залучення фізичних і розумових здібностей робочої сили, а й творчих обдарувань осо­бис­то­сті, її організа­торських здібностей, духовних компонентів.

У результаті постійно поновлюваного процесу взаємодії усіх елементів продуктивних сил во­­­ни перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній за­леж­­­ності. Між ними існують суперечності, які розв'язуються відносно незалежно від виро­­б­ни­чих відносин. Системі про­дуктивних сил властиві свої внутрішні закони розвитку. Та­кими, зо­кре­­ма, є закони переміщення функцій від особистих до матеріальних факторів виробництва, або за­­­ко­ни виперед­жаючого зростання обсягу уречевленої праці в структурі су­купної праці, від­по­від­­­ності живої й уречевленої праці, перемі­ни праці, зростання продуктивності праці та ін. Дія цих зако­нів, пронизана внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їх змісті. Продуктивні сили виражають відношення людини до приро­ди, про­цес праці, спільний для всіх суспільних способів виробництва.

Отже, продуктивні сили — це фактори, які забезпечують перетворення речовин природи від­по­відно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростан­ня про­дук­тивності суспільної праці.

2.1 Людина, робоча сила, її ціна і вартість.

Саме людина, або робоча сила, є основною продуктивною силою суспільства. Робоча сила – це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних здібностей, набутих знань і досвіду, які використовуються у просессі виробництва матеріальних благ. Робоча сила ріально існує в особі людини-працівника. Саме людина та її здатність до праці є основним елементом виробництва.

Світова економічна думка називає різні об'єкти купівлі-продажу того товару, який є єди­ним творцем продуктів. Найпоширеніші три точки зору. Згід­но з першою таким об'єктом купівлі-про­дажу є праця, згідно із другою — робоча сила, згідно з третьою — послуги праці або робочої сили.

Уперше працю назвав об'єктом купівлі-продажу У.Петті. Відповідно до цього заробітну плату він розглядав як ціну праці, а її (зарплати) величина визначається необхідними для існування ро­бітника засобами (їх мінімумом). Аналогічно сут­ність цих понять розглядав А.Сміт. Водночас ос­­­но­вою заробіт­ної плати він вважав вартість засобів існування, необхідних для забезпечення жит­­тя робітника і виховання дітей, а її ниж­чою межею — фізичний мінімум. Крім цього, вели­чи­на зар­плати визначається нормами споживання, що склалися, тради­ціями, культурним рівнем, бо­ротьбою робітників та співвідно­шенням сил між ними і капіталістами.

Дотримуючись таких же поглядів, Д.Рікардо виділяв при­родну і ринкову ціну праці. При­­род­­на — це вартість певної суми життєвих засобів, необхідних як для утримання робіт­ників, про­дов­­ження їх роду, так і певною мірою для їхнього розвитку. Ринкова ціна коливається навколо при­­родної під впливом природного руху працездатного населення, співвідно­шення попиту і про­позиції на працю.

Як об'єкт купівлі-продажу розглядають працю і деякі су­часні західні економісти (німецький економіст М.Гертнер, ан­глійський економіст Дж.Хікс та ін.).

Цю точку зору найбільш послідовно заперечував К.Маркс. Він вважав, по-перше, що працю не можна продати, оскільки її не існує до моменту купівлі-продажу. Адже праця — це процес сві­­домої, доцільної діяльності людей, в якій вони видозміню­ють зовнішню природу. На ринку ро­бітник може продати лише здатність до праці, тобто певну сукупність своїх фізичних і ду­­хов­­них властивостей, або робочу силу. Праця є функцією товару робоча сила, і ці категорії не слід ото