Від ятрохімії до хіміотерапії засобів

РЕФЕРАТ

на тему:

“Від ятрохімії до хіміотерапії засобів”

Лікарські засоби з давніх часів застосовувались людством для збереження і зміцнення здоров’я, попередження і лікування хвороб.

Давня галузі – виробництво лікарських препаратів – в процесі свого розвитку пройшла довгий і складний шлях постійного удосконалення. Ще в давні часи люди застосовували для лікування різних захворювань природні продукти рослинного, тваринного і мінерального походження.

Бажання зберегти й зміцнити своє здоров’я, відновити втрачені під час хвороби сили природне й зрозуміле кожній людині. Кажуть: У здоровому тілі – здоровий дух”. Фізкультура і спорт, загартування організму, посильна фізична праця сприяють збереженню здоров’ю. Проте хворіють навіть найбільш треновані спортсмени. Дуже важко застерегтися й від різних травм, що зумовлюють різке зниження опірності організму проти інфекцій. Ось чому з давніх-давен людство використовує для боротьби із захворюваннями лікарські речовини.

Спочатку це були відвари і настої трав, природні бальзами, пізніше було відкрито цілющу дію багатьох мінеральних речовин. Історичні дослідження показують, як повільно й поступово, в результаті узагальнення й відбору відомостей про дію різних лікарських засобів, розвивалася складна наука лікознавства. Відомості про цілюще зілля спочатку передавалися з уст в уста. З виникненням писемності їх почали записувати: серед найдавніших рукописних пам’яток зустрічається чимало медичних рецептів.

У стародавньому Єгипті знали сім чистих металів, удосконалили керамічне виробництва й технології. виготовлення скла. Єгиптяни відкрили нашатир.

Становить великий інтерес написаний наприкінці Х століття персидським медикам Абу Мансуром “Трактат про основи фармакології”, з якого видно, що вже тоді для лікування шкірних захворювань застосовували кіновар та сулему; як кровоспинний засіб – галуни; лікарі знали і застосовували питну соду (натрію гідрокарбонат), оксид і сульфат цинку. Абу Мантур згадує про застосування в медичній практиці того часу й органічних сполук – тростинного цукру, таніну. Арабським вченим належить заслуга створення першої раціональної фармації – складання списку ліків та правила їхнього приготування.

Неподалік від Неаполя розташоване маленьке італійське містечко Салерна. Тисячу років тому воно було визначним центром середньовічної європейської медицини. З усіх кінців Італії стікалися в це місто люди, які прагнули зцілитися від недуг. Саме тут і виникла перша в Європі медична школа, лекції в якій читали мандрівні медики. Викладання велося за прийнятою в середньовічних університетах системою: сидячи за кафедрою лектор читав праці визначних авторитетів медицини того часу – Авіцени, Галена, Гіппократа, супроводжуючи читання детальними коментаріями. У ХІІІ столітті в Салерно було складено першу в Європі фармакопею – опис відомих на той час ліків. Називалася вона “Антидотарій” і містила 136 лікарських препаратів. Так, наприклад, в ХІ столітті в Італії з виноградного вина був виділений винний (етиловий) спирт. Його фізіологічну дію на організм було виявлено дуже швидко, і спочатку його використовували як таємний лікувальний засіб Agnavitoc – жива вода - так називали винний спирт вчені пізнього середньовіччя. Таємницю його давно розгадано: діючи на кору головного мозку, спирт викликає характерне алкогольне збудження, за яким неминуче настає депресія – пригнічений стан, і залишаються тяжкі наслідки алкогольного отруєння організму; отрута нагромаджується, згубно діючи на нервову, серцево-судинну й м’язову системи, негативно впливає на спадковість. Нині у медичній практиці етиловий спирт застосовується переважно для виготовлення настоянок і як зовнішній дезинфікуючий засіб.

Біля джерел сучасних уявлень про життєдіяльність організму стоїть вчення видатного швейцарського вченого, хіміка і лікаря Парацельса (1493-1541).

Суть його вчень полягає в тому, що життєдіяльність організму є ланцюг хімічних процесі і хвороба – це порушення хімізму внутрішніх процесів організму, тому й лікувати її належить хімічним шляхом. Парацельс є основоположником ятрохімії (лікувальної хімії). “Призначення хімії не у виготовленні золота, а в добуванні й виготовленні ліків”, - говорить Парцельс. Він перший сформулював поняття дози. “Усе є отрута й ніщо не позбавлено отруйності”. До Парацельса в медичній практиці застосовували лише препарати рослинного походження. Всі мінеральні речовини вважали отрутами. Парацельс ввів у медичну практику препарати міді, свинцю, срібла, сурми.

Справа Парацельса не загинула, її продовжували учні великого лікаря. Один з них – Ван-Гельмонт (1577-1644) слідом за своїм учителем одійшов від середньовічніх поглядів на медицину й продовжив праці Парацельса. В результаті численних спостережень Ва-Гальмонт встановив, що травлення регулюється кислотою, яка міститься в шлунковому соці. Це відкриття дало можливість запропонувати метод боротьби з порушенням кислотності – застосування лужних (при підвищеній) та кислотних (при зниженій) кислотності препаратів.

Аптекарська справа в Європі була широко розвинута вже в часи Парацельса. Аж до ХІХ століття в опа теках не тільки виготовляли й продавали ліки, а й створювали нові лікарські препарати.

Шведський хімі Карл Вільгельм Шеєлє (1742 – 1786) – першовідкривач хлору, починав свою діяльність в аптеці. У ХVІІІ на початку ХІХ століття роботи хіміко-фармацевтів сприяли вдосконаленню аналітичн