Визначні французькі медики

Визначні французькі медики

З часів, коли панувало схоластичне викладання на медичних факультетах, хірурги вважалися лише допоміжними медичними працівниками. Навіть тих, хто закінчував хірургічну школу – коледж св. Козьми в Парижі, - не вважали лікарями. Закінчуючи цю школу, випускники давали таке зобов'язання: «Клянусь, що завжди корити­мусь деканові факультету в усіх пристойних і чесних справах, виявлятиму пошану і повагу до всіх докторів цього факультету, як це повинні робити учні». Основна маса хірургів навчалась не в школах, а в майстернях цирульників, як звичайного ремесла. Постійні війни, в зв'язку з якими виникала потреба в хірур­гах для лікування поранених, значне поширення сифілісу, який лікували також хірурги, піднесли значення їх в очах населення і правлячих кіл. Використавши слушну нагоду - вдале виліку­вання французького короля Людовіка XIV від фістули прямої кишки, - двірські хірурги Марешаль і Ла-Петроні дістали доз­віл на відкриття в Парижі спеціальної вищої школи, яку вони назвали академією. Відкриття Хірургічної академії (1731) ви­кликало різкий протест професорів і студентів медичного факультету Паризького університету. Але вуличні демонстрації і протести не могли протистояти впливові хірургів, які були пер­шими камердинерами короля.

В 1745 р. Хірургічну академію було прирівняно до медично­го факультету університету. Ця дата в історії хірургії вважає­ться епохальною: спочатку у Франції, а потім і по інших краї­нах хірургічна наука займає в медичних вищих школах належ­не їй місце, а хірурги зрівнюються в правах з лікарями.

У ці ж роки самостійною спеціальністю стало зуболікування. У Франції було офіційно введено звання дантиста, яке присвою­валося після складання відповідного іспиту. Видатним хірургом і зубним лікарем у XVIII ст. був француз П. Фошар (1690- 1762). Йому належить видання (1728) першої в історії медици­ни праці, в якій систематизовано відомі на той час знання, що стосувалися лікування зубів та захворювання порожнини рота взагалі. Фошар був винахідником штучних зубів зі штифтами, обтураторів, пломбування зубів золотою, свинцевою і олов'яною фольгою. У Франції зубний лікар Мутон почав виготовляти (1756) золоті коронки. В цьому ж році німецький лікар П. Пфафф описав воскові зліпки щелеп для виливки зубних протезів. У 1836 р. американський лікар Спунер для некротизації пульпи застосував миш'як. Важливим фактором для розвит­ку зуболікування був винахід в Америці ножної бормашини (Морисон, 1870). Класичні праці з гістології зубів з описом одонтобластів в дентинних канальцях і перших щипців, відпо­відних анатомічній формі зубів, належать англійцю Д. Томсу. Швидкому розвиткові зуболікування як і лікуванню щелеп­но-лицевих захворювань, наприкінці XIX ст. сприяло поєднання підготовки дантистів з вищою медичною освітою. Стоматологія відокремилась у самостійну хірургічну спеціальність.

Першим керівником Паризької хірургічної академії був ви­датний хірург Жан Пті (1674- 1760). Пізніше в академії пра­цювали П'єр Дезо (1744- 1795), Франсуа Шопар (1743- 1795), які організували в паризьких госпіталях перші хірургічні кліні­ки і почали видавати перший хірургічний журнал. Імена цих хірургів зберігаються до наших днів в анатомо-топографічній номенклатурі та десмургії (трикутник Пті, замок Шопара, по­в'язка Дезо).

Лікарі-матеріалісти. Винахід перкусії, аускультації

У XVIII ст.- напередодні Французької буржуазної револю­ції - в медицині, як у науці взагалі, відбувалася особливо за­пекла боротьба між матеріалізмом і ідеалізмом. У цій боротьбі визначна роль належить французьким лікарям-матеріалістам. Усі прояви життя вони прагнули пояснити законами механіки і фізики. Це і не дивно, бо в той час механіка була єдиною роз­винутою наукою, основні положення якої були підтверджені в практиці виробництва. Класичними представниками механізму в природознавстві були Г. Галілей, І. Ньютон, П. Лаплас. В ме­дицині представниками механістичного матеріалізму були ліка­рі Леруа, про якого ми вже згадували, Ламетрі і Кабаніс.

Жюльєн Ламетрі (1709- 1751) спочатку вивчав богослов'я, але невдовзі відійшов від нього і почав вивчати фізику і медицину, ставши на все життя переконаним атеїстом. Не задовольняючись навчанням у Паризькому університеті, в якому ще переважали схоластичні методи викладання, він учиться далі в Лейденському університеті у Бургава. Повернувшись до Франції, Ламетрі пропагує праці і методи навчання Бургава, гостро висміює професорів-схоластів французьких медичних факультетів. Переслідуваний за цю критику, він по­вертається до Голландії, де й пише свої основні праці: «Людина - машина», (1747), «Людина - рослина» (1748), «Людина більше ніж машина» (1748). Аналізуючи великий природничонауковий матеріал, в праці «Людина - ма­шина» він висловлює думку про єдність живої природи і поступове удоскона­лення живих істот, наближаючись тим самим до ідей еволюції. Голландське духівництво спалило цю книжку, загрожувало йому смертною карою, і він змушений був виїхати до Німеччини, де й помер.

Ламетрі, поділяючи в основному погляди попередніх матеріалістів-механістів, у загальнобіологічних питаннях пішов далі: він був близький до розуміння еволюції органічного світу, пере­ходу в системі організмів від простих до складніших. Властивіс­тю організованої матерії він вважав здатність до відчуття. Ця властивість, твердив він, відіграє основну роль у сприйманні навколишнього світу. Представників такого погляду називають сенсуаліст