Богдан Лепкий з когорти незаслужено забутих

З КОГОРТИ НЕЗАСЛУЖЕНО ЗАБУТИХ...

Те, що Богдан Лепкий — видатна постать в українській літературі, не викликає сумніву. Сучасник Івана Франка, Василя Стефаника, Марка Черемшини, Осипа Маковея — він гостро усвідомлював соці­альні й національні проблеми рідного народу. Водночас вражає об­сяг написаного Богданом Лепким. Лише бібліографічний перелік його творів зайняв би понад сімсот сторінок машинопису. Богдан Лепкий—поет і новеліст, драматург і романіст, публіцист і критик, збирач народної творчості і її популяризатор, історик і філософ, літературний дослідник і невтомний пропагандист творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Олександра Пушкіна, Михайла Лєрмонтова, Миколи Гоголя. Досить сказати, що він написав ґрунтовне дослідження про Великого Кобза­ря і видав понад двадцять томів української класичної літератури, перекладав твори російських, польських, німецьких, англомовних і скандинавських письменників. Ось така широчінь його творчих обріїв. За обсягом літературної спадщини Богдан Лепкий поступа­ється тільки своєму учителеві Іванові Франку.

Великої шани заслужив Лепкий як учений і педагог, громадський діяч і професор кафедри української літератури в Ягеллонському університеті. Він був членом українських наукових інститутів у Вар­шаві, Кракові, Берліні, Наукового товариства імені Шевченка у Львові, почесним членом товариства «Просвіта», головою Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка.

Нелегким шляхом, як усі видатні люди, прийшов до визнання і слави Богдан Лепкий. Передусім його гнітила суспільно-політична дійсність австрійського панування, безцеремонне втручання властей у життя і творчість українських діячів культури та літератури, свавіл­ля цензури, безліч рогаток будь-якому прояву національної свідомос­ті. Особливо безпардонно поводились польські екстремісти, які вва­жали Галичину територією Польщі. Саме те й послужило причиною переїзду Лепкого до Кракова. Як не парадоксально, але для творчого розвитку письменника Краків був корисним. Крім того, що місто лежало осторонь від розгнузданого шовінізму, тут для праці склала­ся сприятлива атмосфера, на досить високому рівні стояли наука, література, мистецтво. І хоч у Кракові не бракувало противників і весь час доводилося боронитись від їх нападків, Лепкому вдалося у всій повноті проявити свій літературний талант — яскраво змалю-

вати красу подільського краю, звичаї і традиції простих людей, їх внутрішнє психологічне сприйняття соціальної дійсності.

Народився Богдан Лепкий 9 листопада 1872 року на хуторі Кри­венькому, неподалік від села Крегулець, що належало тоді до Чорт-ківського повіту на Тернопільщині.

В родині Лепких панував культ книги, витав дух любові до історії рідного краю, до обездоленого народу. Батько майбутнього письмен­ника, Сильвестр Лепкий, був сільським священиком, знаним серед своїх парафіян як гуманна, високоосвічена людина. Досить сказати, що він мав поетичний дар, писав ліричні вірші, які підписував псев­донімом Марко Мурава. Мати, Домна Глібовецька, теж відзначалася вихованістю і високою культурою, була закохана в народну пісню, гарно співала і грала на гітарі. її музикальність передалася синам — старшому Богдану і молодшому Левкові, який згодом став широко відомим композитором, оспівувачем героїчного українського стрі­лецтва, яке боролося за визволення Галичини від зазіхань Польщі.

Богдан ще малим опанував гру на скрипці, чудово співав, знав безліч народних пісень. Але перевагу віддав малярству, де також проявляв неабиякі здібності. Спочатку вчився в талановитого худож­ника Юліана Панкевича, а згодом — у Празькій академії мистецтв. Це був момент, коли юнак опинився на роздоріжжі і не знав, чому віддати перевагу: літературі чи образотворчому мистецтву. Правиль­но зорієнтуватись допоміг свояк, письменник Андрій Чайківський.

Крім Богдана, який був найстарший, у подружжя Лепких народи­лося ще семеро дітей, троє з них малими померли від дифтерії.

Ще хлопцем Богдан Лепкий проявляв ненаситну цікавість, допит­ливість, міг до ранку слухати розповіді старших людей, захоплював­ся фольклором, легендами, віруваннями, обрядами. Усе почуте, пізна­не згодом стало тим бездонним джерелом, яке упродовж усього життя живило його душу. Поет писав:

Не від шкільних лавок

Я набрався гадок

Про минувшину рідного люду,

А з думок-співанок

Парубків і дівок

В чистім полі, в жнива, серед люду.

Освіту Богдан Лепкий здобув у Бережанській гімназії і Львівсько­му університеті. Його викладачами були такі видатні професори, як Огоновський, Шараневич, Болоза-Антонович. Після закінчення філо­софського факультету 1895 року Лепкий повернувся до Бережан, став викладачем у гімназії.

Писати почав дуже рано. Писав багато, переважно вірші, опові-

дання, п'єси, перекладав твори німецьких і польських письменників, але на перших порах друкувався рідко. Власне, як письменник став відомий у кінці 90-х років.

Знайомство з видатними діячами української літератури та культу­ри, зокрема з Миколою Вороним, Олександром Мишугою, Соломією Крушельницькою, Філаретом Колессою, Андрієм Чайківським, Юліа-ном Панкевичем, Іваном Трушем, глибоко позначилося на його сві­тогляді. Проте найбільший вплив на нього мав Іван Франко. Перша зустріч молодого письменника з ним відбулася 1895 року в селі Жукові, в

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать