Економіка Республіки Корея

Республіка Корея
Республіка Корея розташована у південній частині Корейського півострова. Південна Корея - один із найгорис-тіших районів світу, 70% території займають сопки - гори висотою 500- 600 м над рівнем моря. Країна мало забезпечена корисними копалинами. Промислове значення мають лише запаси вугілля, залізної руди, свинцю, цинку, брому, графіту, хоча потреби країни в цій сировині власними ресурсами задовольняються не повністю. Південна Корея майже не має лісових ресурсів. Важливу роль у розвитку економіки країни відіграють узбережжя Жовтого, Східнокитайського та Японського морів, їхня мальовничість сприяє розвиткові туризму.
Клімат Республіки Корея переважно мусонний. Населення Південної Кореї - 43 млн. чоловік його середня густота відносно висока: 420 чоловік на 1 км , міського населення - 2/3, приблизно 35% зосереджено в Сеулі (10 млн чоловік), Пусоні (4 млн). Одна із характерних рис Корейської Республіки - практично повна однонаціональність населення.
У 60-70-ті роки "сеульське економічне диво" викликало неабиякий інтерес. Вийшовши в авангард нових Індустріальних країн, Південна Корея до кінця сторіччя хоче приєднатися до найбільш розвинутих країн світу. Практично протягом життя одного покоління країна змогла піднятися на 11 місце у світі за загальним обсягом ВНП (225 млрд дол., або 5,5 тис. дол. на душу населення в 1992 р) та ввійти в десятку найбільших торговельних держав (1992 р експорт оцінювався в 225 млрд дол., імпорт- 63,8 млрд дол). За останні 30 років ВНП на душу населення в Південній Кореї виріс у 161 раз. Подібного рекорду ще не знали в світі. Тому Україні, яка почала шлях свого незалежного розвитку та інтеграції в МПП, особливо важливо врахувати уроки "східноазіатського дива".
Як країна з обмеженими природними ресурсами змогла стати до кінця сторіччя однією з найбільш економічно розвинутих держав світу? Як Південна Корея змогла за 25 років пройти шлях, який Англія, Франція, Японія проходили сотні років? Відповідь можна знайти проаналізувавши динаміку економічного розвитку Південної Кореї.
До початку економічної реформи 1962 р. корейська економіка була типовою для слаборозвинутих країн. 1961 р. національний доход на душу населення становив 82 Долари, що майже на 10% нижче відповідного показника в КНДР. При високому рівні безробіття приріст населення досягав 3% щорічно Низький рівень життя був перепоною для розвитку індустріалізації. У структурі економіки переважав аграрний сектор, де вироблялося 38,7% ВНП, тоді як на видобувну та обробну промисловість припадало 15,4%. При потребах імпорту в 200 млн доларів корейський експорт в 1961 p. становив лише 50 млн дол. Дефіцит торгового балансу спричинив залежність розвитку національної економіки від іноземної допомоги.
Економічна ситуація значно ускладнилась неврожаєм 1962 p., що призвело до економічного спаду, інфляції. У січні 1962 р. корейське керівництво почало реалізацію Першого п'ятирічного плану економічного розвитку. Його головною метою було створення умов для динамічного і стабільного розвитку економіки. На початковому етапі держава підтримувала розвиток таких стратегічних галузей, як цементна, нафтопереробна та виробництво мінеральних добрив з метою заміни імпорту цих продуктів місцевими, а також створення базової інфраструктури, передусім електропостачання, залізниць і шосейних доріг. Проте ця політика зіткнулася з труднощами, викликаними обмеженістю внутрішнього ринку, нестачею капіталів та сировини.
Від середини 60-х років стратегія економічного розвитку стала переорієнтовуватись на експорт, у результаті чого пріоритетний розвиток отримали текстильна, взуттєва, деревообробна галузі, що покладалися на головний ресурс країни- дешеву робочу силу.
Для здійснення експортоорієнтованої стратегії необхідно було мобілізувати внутрішні ресурси, створити стимули для притоку іноземних капіталів і технологій. Для розширення джерел інвестицій держава підвищила норму банківського відсотка, видала спеціальний закон про заохочення іноземних капіталів. 1965 р. було упорядковане й валютне регулювання, проведена девальвація та встановлений єдиний курс національної валюти. Обмінний курс національної грошової одиниці при цьому знизився майже в 2,5 раза: із 100 вон до 255 вон за долар. З метою залучення іноземних капіталів 1966 р. були відкриті вільні економічні зони.
Результатом такої політики став швидкий розвиток обробних галузей. У 60-ті роки корейський експорт щорічно збільшувався, підтримуючи тим самим зростання економіки та підвищення зайнятості населення. Середньорічний темп економічного розвитку країни досяг 8%.
Проте швидка індустріалізація супроводжувалася відставанням аграрного сектора. Для усунення такого дисбалансу, державою були вжиті спеціальні заходи спрямовані на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва та досягнення самозабезпеченості країни зерновими. Були надані відчутна фінансова підтримка сільськогосподарським виробникам, великі державні інвестиції для розвитку сільськогосподарської інфраструктури, іригації та запровадження інтенсивних технологій у землеробстві.
Від 70-х років господарська політика, що спиралась на розвиток трудомістких галузей легкої промисловості, зіткнулася з серйозними обмеженнями, викликаними зростанням рівня заробітної плати, дефіцитом нових технологій та конкуренцією інших країн, що розвиваються, на зовнішніх ринках. Зовнішньоекономічні умови були несприятливі через нестабільність міжнародних валютних рин