Тлумачення та кваліфікація норм права

1. Тлумачення, кваліфікація та "конфлікт кваліфікацій" у міжнародному приватному праві

Перед судом чи іншим органом, який повинен вирішити спір з "іноземним елементом", виникає проблема тлумачення юридичної норми, кваліфікації цієї норми чи фактичних об­ставин справи, вирішення "конфлікту кваліфікацій". Питання тлумачення та кваліфікації стосується як колізійних, так і матеріально-правових норм, на підставі яких має бути вирі­шений спір про право. Мова йде про сутність приватного пра­ва конкретної держави, міжнародних угод, звичаїв.

Тлумаченням норми можна вважати з'ясування її змісту. Кваліфікація є елементом тлумачення норми й полягає в П юридичній оцінці. Вона спрямована на встановлення мети норми права. До речі, для позначення цієї проблеми юристами різних правових систем вживається й інша термінологія: "кла­сифікація" (Бекетт і Чешир), "характеристика" (Фелкенбрідж і Робертсон), "класифікація", "кваліфікація" (Дайсі). Останній термін використовувався вітчизняним вченим В. М. Корець-ким і знайшов постійне застосування у вітчизняній правничій термінології та термінології держав "сім'ї континентального права".

Тлумачення та кваліфікація є взаємопов'язаними проце­сами у правозастосовній практиці. Водночас вони є різними за своєю суттю та значенням. Кваліфікація не існує окремо від тлумачення та застосування норми, зокрема колізійної.

Норма права потребує свого тлумачення, оскільки вона існує. Проблема ж кваліфікації виникла у XIX ст., коли вия­вилася найбільша нерівномірність економічного розвитку дер­жав. Саме тоді римське право, зокрема Corpus juris civilis Юстініана як джерело єдиних для Європейського континенту, і частково для Англії, юридичних понять, почало втрачати своє значення. У перших кодифікаціях кінця XIX — початку XX ст. юридичні терміни мають різне значення. Іноді та сама проблема отримувала свою регламентацію в різних галузях права чи правових інститутах.

Не вирізняючись протягом століть, питання предмета ква­ліфікації як самостійне вперше знайшло відображення напри­кінці XIX ст. у працях німецького правника Кана та французь­кого — Бартена. Обидва вчені дійшли висновку, що колізійні норми різних правових систем, навіть у випадку їх формулю­вання однаковою термінологією, криють у собі "приховані ко­лізії", що породжують "конфлікт кваліфікацій", тобто неузго­дженість принципів національного права. Так, поняття "домі­цилію" має різний зміст у праві Великобританії та Франції. Правові наслідки кваліфікації цього поняття за правом різних держав є неоднаковими.

По-різному у правових системах може вирішуватися пи­тання співавторства. Так, французьке право вважає творців музично-драматичного твору (композитора та лібретиста) співавторами. Проте за німецьким правом мова йде про існу­вання взаємопов'язаних, але все ж самостійних авторських прав на два твори. Та й саме порушення авторських прав може належати в одних правових системах до інституту авторського права, в інших — до деліктних правовідносин.

Різну правову кваліфікацію як спадкове право або ж зо­бов'язання з делікту може отримати, залежно від правової сис­теми, факт смерті особи та право певного кола осіб на отри­мання відшкодування у зв'язку з цим. Деякі інститути, на­приклад, "позовна давність", "зарахування зустрічних вимог" можуть належати до різних галузей права. Так, у "сім'ї загаль­ного права" — це питання цивільного процесу, в інших пра­вових системах вони є матеріально-правовими інститутами. Від вирішення питання їх кваліфікації залежить і можливість застосування цих інститутів. Вони не будуть застосовуватися, якщо належатимуть до процесуального права, адже відомо, що правові системи не використовують іноземного процесуально­го права.

2. Основні способи вирішення питання кваліфікації

Кваліфікація обставин справи (суті спору) чи норми права може бути різною залежно від того, принципи якої правової системи застосовуватимуться. Тому розрізняють декілька основних способів кваліфікації: за законом суду; за системою права тієї держави, до якого відсилає колізійна норма; за принципом автономної кваліфікації.

1. Теорія кваліфікації за законом суду (lege fori) означає, що суд, застосовуючи колізійну норму, кваліфікує її поняття відповідно до змісту, що його вони мають у цивільному законо­давстві правової системи місцезнаходження суду. Кваліфіка­ція за lege fori виявляється й тоді, коли суд, керуючись визна­ченнями, поняттями, категоріями свого права, кваліфікує іно­земне право як власне. Вказана теорія виникла в період бур­жуазних революцій у Європі, коли суди прагнули застосувати норми власної правової системи. Якщо ж їм доводилося засто­совувати закони інших держав, вони приладжували їх до своїх інтересів.

Англійці поширювали своє загальне право на інші правові системи, використовуючи готові місцеві форми. Так, англійсь­кі суди розглядали бельгійське право, мовби вони засідали в Бельгії. При цьому спостерігалася схильність британських суддів вносити англійську кваліфікацію в іноземне право. Адже іноземне право для англійського суду не є правом у його звичайному розумінні, а фактом. Про цей факт суд дізнається через експертів і оцінює його на свій розсуд, як і будь-який інший факт, що має значення для ви