Українські національні свята

Міністерство освіти та науки України

Школа № 26 І-ІІІ ступені м. Луганська

Творча робота з теми:

“Українські народні осінні свята”

Середньої школи № 26 І-ІІІ

Потапової Катерини

м. Луганськ

2001 р.

Основу святкового календаря складав 12-місячний рік. Він був пов'язаний з трьома сонячними фазами: зимовим і літнім сонцестоянням, а також літнім рівноденням. Найхарактернішим атрибутом свят було запалення священного "живого" вогню, який добувався тертям.

Християнство прийшло на Русь із Візантії, маючи свої власні традиції й ретельно розроблений культ. Насаджуючи свій літургічний календар подій "священної історії", християнська церква намагалась викорінити "богомерзькі" традиції язичницьких вірувань та обрядів. Цей процес релігійного двоборства затягнувся на довгі століття і не увінчався остаточною перемогою православ'я. І зараз у багатьох дійствах, приурочених церковним святам, можна впізнати пережитки стародавніх язицьких традицій. На Поділлі язичницька обрядовість мала глибоке і міцне коріння.

В календарі подолян не було чітких розмежувань між зимовими, весняними, літніми та осінніми сезонами. Кожен з них логічно переходив в наступний, створюючи замкнений цикл вічного кругооберта природи, чергування періодів роботи і відпочинку. Найсприятливішим для селянського дозвілля був зимовий період, особливо насичений різноманітними звичаями та обрядами.
Святом, коли "вводиться літо в зиму", на Поділлі вважали Введення (21 листопада за старим стилем). З ціїю датою пов'язано чимало прикмет, прогнозів і магічних звичаїв. Характерним звичаєм Введення був прихід першого відвідувача - "полазника". В основі його лежить "магія першого дня" - віра людей в щасливу або нещасливу прикмету. На Введення не заходила першою до хати жінка або дівчина - це могло принести нещасття. Проте візит чоловіка обіцяв щастя і добробут. "Магії першого дня" дотримувались і в інші свята (на Миколи (6 грудня), на Ганни (9 грудня) та на Різдво (25 грудня)).

Своєрідною репетицією різдвяно-новорічних святок служили вечірні зібрання молоді, що розпочинались восени. Наступало відносне затишшя перед новим аграрним сезоном. Ці зібрання на Поділлі називалися: "вечорниці", "досвітки", "редути" тощо. У будні дні на вечорницях переважно працювали. Зібравшись до однієї хати, кілька дівчат м'яли коноплю, пряли, шили, вишивали тощо. Одноманітна робота скрашувалась співом пісень, різними оповіданнями і жартами. Нерідко на ці зібрання приходили і парубки. Вони сукали мотузки, лагодили кінську упряж або просто грали в карти і залицялися до дівчат.

Святкові, або великі вечорниці були присвячені веселощам, іграм, музикам, обрядовим церемоніям і забавам. Такі молодіжні розваги відбувалися і в дні Катерини (24 листопада) та Андрія (30 грудня). Невід'ємним компонентом їх було всіляке ворожіння, насамперед ворожіння про шлюб.

В багатьох селах Східного Поділля на свято Катерини дівчата різали гілки вишні, ставили їх в воду чи в землю на покуті. Якщо вони розквітали до Різдва, то це передвіщало скорий шлюб. У такий же спосіб іноді ворожили про здоров'я. Досить поширеним був звичай "закликання долі чи судженого". В день Катерини дівчата закликають долю, а на Андрія доля показує їм свої дари. Дівчата, зібравшись в одній хаті, варили кашу з пшона і маку і по черзі вилізали на ворота, говорячи при цьому: "Доле, ходи до нас вечеряти". Були й інші способи "закликання Долі". Іноді на Поділлі дівчата збирались на узліссі. Коли хтось обізветься далеко, то й доля далеко, а коли близько, той доля недалеко.

Особливим розмаїттям вирізнялись ворожіння, приурочені до дня Андрія. Один з цікавих прийомів любовної магії - "засівання конопель" (іноді замість конопель використовувався льон або мак). У найглухішому кутку двору (біля криниці або дровітні) дівчина в темряві засівала жменю насіння. Потім, зігнувшись так, щоб її спідниця чи фартух торкалися землі, дівчина кілька разів обходила засіяне місце, "волочачи коноплі". Всі ці дії супроводжувались приказкою:

Андрію, Андрію!
Я на тебе льон (коноплю) сію,
А запаскою волочу,
Бо я заміж хочу.
Дай же, Боже, знати,
З ким весілля грати.

На всій території Поділля була поширена андріївська гра "кусати калиту". Калитою називали великий корж, обмазаний медом або підсолоджений цукром, який на нитці чіпляли до хатньогосволока. Учасники гри по черзі під'їжджали до цього коржа на кочерзі, вдаючи вершників. Завдання полягало в тому, щоб підстрибнути і відкусити шматок калити, не засміявшись і не випустивши з рук кочергу. Той, кому це вдавалося, мав начебто щасливо одружитися у наступному році. Усім іншим, за умовами гри, спеціально призначений "писар" обмащував обличчя сажею.

Здебільшого андріївські ворожіння були суто дівочими.

На Поділлі широко побутував спосіб ворожіння з "балабушками" - маленькими булочками. Тісто для них замішували на "непочатій" воді, яку кожна дівчина мала принести у роті з річки або колодця. Знаючи про це, парубки нерідко влаштовували засідки, смішили і лякали дівчат, змушуючи їх кілька разів повертатися за водою. Кількість "балабушок"