Світовий ринок нафти і Україна

Цінову динаміку нафти різні країни сприймають неадекватно: одні — із радістю, інші — із сумом. Наприклад, зниження цін на нафту радує уряд США, споживачів Японії, виробників Південної Кореї і засмучує уряд Росії, власників морських свердловин у Норвегії, нафтовидобувачів у країнах ОПЕК. Низькі ціни на нафтопродукти дозволяють уряду України забути про проблеми ринку палива, виробникам — вибирати інвесторів, а споживачам — не заощаджувати на пальному. На цьому тлі більшість аналітиків прогнозують низькі ціни світовому ринку нафти і світле майбутнє українському ринку нафтопродуктів.

Наступного дня після повітряних атак терористів на Всесвітній торговий центр у світі заговорили про «полеглих гігантів» як про тофет — місце жаху, де на вівтар Молоху, богу війни, принесено жертву стабільного розвитку вільної Економіки. Містика Нострадамуса переплелася із досвідом війни в Перській затоці і не зістиковувалася з дійсністю. Ні початок бойових дій в Афганістані, ні можливість відкриття США другого і третього «азійсько-латиноамериканських фронтів» (що може зачепити безпосередніх постачальників нафти на світовий ринок і збільшити потребу в пальному) не зуміли підняти ціну «чорного золота».

Більше того, десять років тому, під час війни Іраку проти Кувейту та його союзників із блоку НАТО, індекси світових компаній на Волл-стріт практично не похитнулися, та й фондова біржа працювала без зупинок. Цього разу вибухи на Манхеттені змусили не тільки на час замовкнути брокерів, а й темпи падіння фондових показників були одними із найстрімкіших за всю історію біржових котирувань. Не обминуло це падіння і ринок нафти.

Десять років тому в перший тиждень бойових дій у Перській затоці ціна нафти зросла на 30% і сягнула 33,5 дол. за барель, а цього разу вона знизилася на 20% і зупинилася на позначці 20—22 дол. за барель. З 19 січня по 19 жовтня цього року ціна тонни нафти на International Petroleum Exchange (ІРЕ) знизилася на 31% при тому, що середньорічне зниження нафти складає 5—25%. Це пов’язано не лише з тим, що баланс попиту і пропозиції нафти сьогодні оптимальний, у зв’язку з чим будь-яке повідомлення впливає на ціну нафти, а й із тим, що ціна підігрівається великою кількістю великих спекулятивних гравців. Наприклад, якщо на IPE у серпні цього року ціна нафти за ф’ючерсними контрактами у березні 2002 року становила 23,0—26,0 дол., то 19 жовтня — 21,0—21,6 дол. за барель. Знизився показник спекулятивної та ділової активності на довгострокові контракти: ще в серпні ф’ючерсні контракти на 6 місяців цікавили 30—35% покупців, а 19 жовтня — лише 8%. 560 із 608 покупців віддали перевагу тому, щоб закрити контракти у грудні. Традиційним грудневим попитом пояснити це складно, швидше це свідчить, що ринок нафти переживає невизначеність.

Мир, нафта, ОПЕК

Останніми роками у світі щороку добувається близько 3 млрд. тонн нафти і газового конденсату. Розвиток нафтовидобувної галузі показує, що найбільш динамічні і найбільш ємні ринки видобутку нафти — не одне й те ж.

Так, якщо 1972 року на країни Близького Сходу припадало 39,6%, Північної Америки — 27,0%, Центральної та Південної Америки — 10,1%, Європи (без Росії) — 1,4% ледь більше 2,2 млрд. тонн світового видобутку нафти, то 1999 року на країни Близького Сходу —36,0%, Північної Америки — 18,8%, Центральної та Південної Америки, як і Європи (без Росії) — по 9%.

Якщо близькосхідні держави сьогодні продовжують залишатися найбільшими видобувачами нафти, то структура світової видобувної галузі значно змінилася і сьогодні видобуток рівномірніше розосереджено по країнах і континентах. Однак, попри це, ринок нафти продовжує реагувати практично на всяке «чхання» із декількох причин. Насамперед, динаміка зміни цін пов’язана з тим, що сьогодні всі ринки товарів взагалі і нафти зокрема є по суті олігополіями, або транснаціональними монополіями.

Так, не менше третини кави виробляється в Бразилії, а чверть виробництва глинозему контролює Alcoa, близько половини світового виробництва нікелю припадає на російського монополіста «Норільський нікель». В руках Організації країн—експортерів нафти (Organization of the Petroleum Exporting Countries) зосереджено понад 75% світових запасів нафти. А з 3215 млн. тонн нафти, видобутої у світі 1999 року, 1317 млн. припадає на країни ОПЕК. Будь-яке рішення цієї організації може стабілізувати ціну нафти. Наприклад, 1999 року організація розробила оптимальний механізм для стримування ціни в коридорі від 22 до 28 дол. Загальний нафтовидобуток країн скорочується, якщо протягом 10 днів підряд ціна кошика ОПЕК (середня вартість 7 сортів нафти) тримається нижче 22,0 дол. за барель або підвищується, якщо ціна залишається вище 28,0 дол. протягом 20 днів. По-друге, динамічність цін пов’язана не тільки з нерівномірним розподілом ресурсів нафти, а й значною різницею в собівартості їхнього видобутку. Наприклад, у Перській затоці отримання однієї барелі нафти обходиться в середньому в 1—2 дол., у Сибіру — 4—5 дол., на Північному морі (Норвегія) — близько 12 дол., у Техасі (США) — 18 дол. Більше третини щорічно видобутої нафти припадає на близькосхідні держави, зокрема Кувейт, Ірак і Іран щороку видобувають не менше 400 млн. тонн «чорного золота», левова частка якого направляється в Європу й Америку.

Скарбниця «чорного золота»

Країни—споживачі нафти й нафтопродуктів — третій чинник впливу. Попри те, що у світовій нафтопереробній промисловості за останні тридцять років