Самогубство і психопатичні стани

Курсова робота з психології

Самогубство і психопатичні стани

ПЛАН

1. ВСТУП

2. САМОГУБСТВО І ПСИХОПАТИЧНІ СТАНИ

· Самогубство – різновид божевілля?

· Теорія мономанії

· Типи самогубних схильностей:

3. ВИСНОВКИ

ВСТУП

Найперше наше завдання полягає в тому, щоб визначити ряд фактів, які ми будемо досліджу­вати під назвою «самогубство». З цією метою ми спро­буємо з-поміж усіх видів смерті виділити той, що має притаманні йому спільні характеристики, досить об'єктивні, аби їх визнавали всі дослідники, а також наділений специфічними ознаками, які властиві ли­ше йому й не зустрічаються більш ніде, але водночас і досить подібні до ознак того явища, котре в побуті називається самогубством,— останнє робиться для то­го, щоб не входити у суперечність із загальноприй­нятою лексикою й зберегти цей термін для нашого вжитку.

З-поміж різних видів людської смерті спо­стерігаються такі, специфічною ознакою яких є те, що до них спричиняється сама жертва, себто акт убивства здійснює сам потерпілий; з другого боку, слід зазначити, що специфіка цієї смерті закладена ще в самому намірі, з чого й починається самогубство. Загалом са­могубство вважають за свідомий і цілеспрямований акт, який потребує певного напруження фізичних сил, до такого ж результату може призвести й не­гативна манера поведінки або навіть абстиненція. Мож­на завдати собі смерть відмовою від їжі, так само як і перерізавши горло чи кинувшись у вогонь. Не має значення навіть, чи потягнув акт, ініційований жертвою, наслідок у вигляді негайної смерті; при­чинний зв'язок може бути непрямим, природа фе­номена від цього не змінюється. Іконоборець, який, намагаючись завоювати лаври мученика, чинить свято­татство, а по тому гине в руках ката, теж винен у своїй смерті, тому що завдав він її собі власними діями; принаймні немає жодних підстав класифікувати ці два різновиди добровільної смерті як цілком різні явища, бо різниця полягає лише в реалізації задуму. Отож свій перший висновок ми сформулюємо таким чином :самогубством називається смерть, яка насту­пає раніше або пізніше унаслідок позитивного чи не­гативного акту, здійсненого самою жертвою.

Однак ця дефініція неповна; в ній відсутнє роз­межування між двома різновидами смерті. Не можна розглядати в одному ряду й трактувати однаковим чином смерть психічно хворого, який під впливом галюцинацій приймає високо розташоване вікно за двері, зі смертю розумове повноцінної людини, котра викидається з вікна, усвідомлюючи що саме вона чинить. Можна сказати навіть, що в певному розу­мінні немає таких смертних випадків, які так чи іна­кше не були б наслідком певних дій з боку жертви. Причина смерті криється скоріш поза нами, аніж в нас самих, й виступає вона лише тоді, коли ми по­чинаємо діяти в полі її засягу.

Чи можна стверджувати, що самогубство — це смерт­ний акт, який жертва здійснює з огляду на його ймовірний результат? А чи жертва завдає собі смерть лише для того, щоб померти, й таким чином само­губство є навмисне вбивство самого себе? Втім хоч би якою цікавою й важливою не була ця характе­ристика, а самогубство за нею визначити неможливо, адже вона не надається до розпізнання, оскільки від­сутні умови її спостереження. Як дізнатися, що ж саме викликало потяг до самогубства, а якщо індивід поклав собі це зробити, то якою була його мета — смерть, а чи щось інше? Мотиви мають дуже вта­ємничений характер, і сторонній спостерігач може оцінити їх дуже приблизно. Мало того, вони не на­даються навіть до внутрішнього розпізнання. Як час­то сумніваємося ми в істинності тих чи інших мотивів нашої діяльності! Адже зазвичай наші вчинки, про­диктовані банальними пристрастями та сліпою ру­тиною, ми пояснюємо високими почуттями та шля­хетними міркуваннями.

Втім, у загальному розумінні дія не може визна­чатися результатом, до якого прагне індивід, оскіль­ки такий підхід міг би застосовуватися для тлума­чення будь-яких цілей, незалежно від їхньої при­роди. І справді, якщо самогубство — це прагнення заподіяти собі смерть, то чи не слід було б з обсягу цього терміна вилучити випадки, котрі, незважаючи на деяку позірну несхожість, по суті ідентичні тим, які повсюдно іменуються самогубством і які не можна назвати інакше, не ризикуючи позбавити цей термін ужитку. Солдат, який іде назустріч явній загибелі, аби врятувати свій відділок, не хоче помирати і все-таки свідомо завдає собі смерть,— чи не подібний він до підприємця чи комерсанта, котрі накладають на себе руки, щоб уникнути ганебного банкрутства? Те ж саме можна сказати й про мученика, який вмирає за віру, чи про матір, яка жертвує собою заради дитини. Чи то смерть мислиться гідною жалю, але необхідною умовою для осягнення мети, чи то її прагнуть цілим серцем задля неї самої, а результат один: індивід в тому і в тому випадку відмовляється від життя, і різні способи реалізації цього наміру становлять лише явища одного ряду. Між ними стільки спільних рис, що їх не можна не об'єднати під спіль­ною назвою за умови, що вони будуть розмежовані як видові явища одного й того ж роду. Звичайно, побутове мислення розглядає самогубство передовсім як самовбивчий акт, здійснений людиною, котра пе­ребуває у відчаї й не хоче більше жити. Насправді ж, якщо людина в цей момент прив'язана до життя, то їй не так легко його покинути; і між усіма актами, які здійснює жива істота, щоб позбутися найдорож­чого св

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать