Неолібералізм

План

Вступ

1. Англійський неолібералізм.

2. Неолібералізм у Німеччині. Теорія соціально-ринкового господарства.

3. Французька школа неолібералізм.

4. Американський неолібералізм. Монетаризм.

ВСТУП

НЕОЛІБЕРАЛІЗМ (від лат. lіber -свободный) - термін, що позначає сучасні модифікації зв'язаного з іменами Локка, Монтеск'є, Сміта, Мілля й ін. лібералізму 17-19 вв., котрий обґрунтовував ідею волі і самодостатності особистості, волі ініціативи, конкуренції, торгівлі, волі від втручання держави в економічне, соціальне і приватне життя.

Ліберальна ідеологія починає мінятися на рубежі століть (Дж. Хобсон, Т. Грін, Хобхаус, Ф. Науманн). Поряд із традиційним індивідуалізмом у ній з'являються "колективістські" і этатистські акценти, які підсилюються. Неолібералізм прагне обґрунтувати і здійснити державне регулювання економічного і соціального життя (Дж. Кейнс, Гэлбрейт і ін.). За допомогою податків, соціальних програм, посібників і ін. заходів для соціального забезпечення неоліберали намагаються згладити майнову нерівність, створити "державу загального благоденства". Соціально-політичний дирижизм, на їх думку, не ущемляє, а, навпроти, зміцнює права і свободи громадян. У порівнянні з лібералізмом минулого піддаються інверсії не тільки відносини особистості, суспільства і держави, але і співвідношення свободи і рівності. Якщо колись пріоритет віддавався волі й існував очевидний антагонізм між егалітарними і ліберальними принципами, то тепер істотну роль стали грати помірковано егалітаристські устремління (Егалітаризм). Разом з тим підсилюється сторожкість до масової демократії, стосовно якої лібералізм завжди займав двоїсту позицію, визнаючи її "необхідним злом", єдиним знаряддям проти абсолютистської тиранії, що грозить у той же час "тиранією більшості". Заснований на технократичному оптимізмі, вірі у всемогутність наукового регулювання і керування соціально-економічними процесами, неолібералізм потерпів ряд невдач у своїх програмах, і із середини 70-х рр. його почав тіснити неоконсерватизм, що повернувся до ідеї мінімалізації втручання держави в соціально-економічне життя, яке, на думку багатьох неоконсерваторів, порушує її "еволюційний" плин, а також до антиегалітаристських ідей. Термін "неолібералізм" іноді вживається для позначення неоконсервативних теорій, оскільки ті сприйняли багато основних принципів класичного лібералізму.

До складу неолібералізму входить кілька шкіл: лондонська (Ф. Хайек), фрайбургская (В. Ойкен, Л. Ерхард), чикагська (М. Фрідмен).

1. Англійський неолібералізм.

Одним з „батьків” неолібералізму є австрійський економіст, представник англійської школи неолібералізму Ф. Хайєк. Він є одним з головних ідеологів англійська школа неолібералізму.

Австрійський економіст Ф. Хайєк (1899-1992) у 30-х переїхав в Англію, у 1949 р. – у США, у 70-х знову повернувся в Австрію. За своє довге життя він написав багато книг: „Ціни і виробництво” (1929), „Грошова теорія й економічний цикл” (1933), „Прибуток, відсоток і інвестиції”, „Чиста теорія капіталу” (1941), „Дорога до рабства” (1944), „Індивідуалізм і суспільний лад” (1948), „Конституція волі” (1960), трилогія „Закон, законодавство і воля” (1973-1979), „Роздержавлення грошей” (1976) і ін. У них він виступав як економіст і як філософ.

Будучи вихованцем Візера і Бем-Баверка, Хайек до кінця залишався вірним ідеї високої цінності принципів економічного лібералізму.

Пріоритет волі людини Хайек проголошує як головний принцип. Воля – це відсутність якого-небудь обмеження чи примуса з боку держави. Воля припускає розвиток індивідуалізму. Індивідуалізм, що став основою європейської цивілізації, говорить Хайек, - це не егоїзм і не самозакоханість, це насамперед повага до особистості ближнього, це абсолютний пріоритет права кожної людини реалізувати себе у світі.

Становлення сучасної цивілізації Хайєк зв’язує з розвитком торгівлі, ринку, де діють стихійні сили. Зняття обмежень супроводжувалося злетом науки, винахідництва, заповзятливості, багатства. Ідея природної волі стала елементом свідомості всіх класів суспільства, а вільна діяльність – повсякденною і загальною практикою. Виниклі ідеї соціалізму, на думку Хайєка, повинні перетворюватися в життя тільки за допомогою жорстокої диктатури. „Поки контроль над власністю розподілений між безліччю незалежних друг від друга людей, ніхто не має над ними абсолютної влади”, - говорить Хайек. У суспільстві, де здійснюється державне планування, панує твердий примус, зникає воля.

По Хайеку, справжня воля – це право вільне розпоряджатися своїм капіталом і своїми здібностями, і така воля неминуче зв’язана з ризиком і відповідальністю. Система приватної власності – найважливіша гарантія волі не тільки для имеющих власність, але і для тих, у кого її немає.

На думку Хайека, соціальний порядок не може бути продуктом свідомої дії, він є результат чисто спонтанних дій, тобто викликаних не зовнішніми впливами, а внутрішніми причинами, порядок мимовільним, обумовленим ринком. Ринок дає людям інформацію, вона надходить через сигнали товарних цін. Інформація дає переваги фірмам, господарським суб’єктам, а стимули до пошуку нових знань породжує конкуренція. Проблема координації – значною мірою проблема інформації. Якщо намагатися координувати господарську діяльність, по