Предмет структура і завдання курсу Релігієзнавства

Реферат

на тему:

“Предмет, структура і завдання курсу “Релігієзнавства”
План

1. Предмет курсу "Релігієзнавство".

2. Основні релігійні концепції та їхня загальна характеристика.

1. Предмет курсу "Релігієзнавство".

Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого ви­ходять з глибинних теренів суспільної історії. Соці­альна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Про­цеси прогресивних змін або занепаду духовних цінно­стей в цілому всього суспільства неодмінно познача­ються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси ви­никає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з врахуванням їхнього догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи ін­ших релігійних ідей.

У релігієзнавстві виділяються два важливі напря­ми, або розділи, — теоретичний та історичний. Тео­ретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне ре­лігієзнавство вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігійних вірувань у їхньому вза­ємозв'язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів.

Обидва напрями складають цілісну систему нау­кового дослідження релігії. Однак теоретичні й істо­ричні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не зливаються, не ототожнюються. Така точка зору відображає об'єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну сут­ність релігії та її функції.

Таким чином, одним з предметів релііієзнавчої теорії виступають релігійні вчення — складова части­на релігійного комплексу. Підкреслимо: релігієзнав­ство і релігійні теорії за своїм змістом не можуть пов­ністю збігатися. Релігієзнавство — це галузь науки, що досліджує феномен релігії, а релігійні вчення належать до системи богослов'я (теології), де тео­ретично обґрунтовуються релігійні цінності.

Однак, крім цих протилежностей, які протистав­ляють наукові принципи релігієзнавчої теорії і бого­словські концепції, релігієзнавство і богослов'я мають деякі спільні риси, оскільки вивчають (відповідно з наукової та релігійної точок зору) одне й те саме явище — релігію та її інституції.

Релігієзнавство як комплексна галузь наукового знання досліджує суспільно-історичну природу релі­гії, механізм її соціальних зв'язків з економічними, політичними і духовними структурами суспільства, впливу на особистість віруючих у контексті конкрет­но-історичних умов. На цьому рівні релігія вивчаєть­ся не як "залишок минулого", а як об'єктивний про­цес, що спирається на відповідні соціальні передумо­ви і фактори, відображаючи їх в своїх догматах. Отже, релігієзнавство визначає релігію як складову частину суспільства, що розвивається разом з ним і впливає на людську свідомість.

Богослов'я у будь-якій формі виступає системою релігійно-догматичних доказів і обгрунтування над­природних, "абсолютних" істин, що випливають з не­обмеженої, надчасової природи Бога. Реліїійні вчення існують також у формі апології (захисту) віровчення і культу від інших релігійних (конфесійних) впливів, руйнування з боку наукового світогляду. Разом з тим богослов'я не ізолюється повністю від суспільства. За допомогою своєї соціальної доктрини реліїтйні авто­ритети формують суспільну позицію церкви, вимагаючи від віруючих здійснення конкретних соціально-корисних дій, залучаючи до церковних організацій нових членів з різних прошарків суспільства.

У порівнянні з релігієзнавством — системою нау­кових знань — релігійні теорії не виводять релігію з глибинних надр суспільної історії та практики, а нав­паки, стверджують богопоходження суспільства. Су­спільство в релігійно-докгринальній Інтерпретації ви­ступає лише як момент, результат "еманації" (прояву) сутності Бога, його творчої потенції. Виходячи з цих принципових положень, релігійна думка ставить су­спільний прогрес у пряму залежність від кінцевої реа­лізації релігійних істин, що викладені в різних церков­них документах і канонічних книгах.

Таким чином, релігієзнавство і богослов'я — це протилежні, хоча і зв'язані спільним предметом до­слідження, типи світоспоглядання і світосприйняття, різні системи оцінки духовних культурних цінностей. Тому їх не слід ототожнювати.

Особливого значення набувають питання відно­шення релігієзнавства до атеїстичної теорії та ідеоло­гії. Атеїстичні ідеї і норми оцінки релігійних явищ, як відомо, за часів панування тоталітарного режиму в Україні клалися в основу антирелігійної й антицерков-ної політики. Це призводило до порушення прав лю­дини, а конституційний принцип свободи совісті ли­ше декларувався, що породжувало значні деформації в духовному житті суспільства, правовій політиці держави, створювало напруження у відносинах між віруючими і невіруючими.

Певний час релігієзнавство розвивалося в лоні атеїстичних знань і вважалося їх складовою частиною. В сучасних умовах релігієзнавча наука є самостійною теоретичною дисципліною і за своїми принципами та методами корінним чином різниться від атеїзму.

На відміну від атеїстичних поглядів релігієзнав­ство вивчає релігійні явища як складний комплекс соціально-історичних, філософських