Імунітети і привілеї консульських посадових осіб

Львівський національний університет

ім. Івана Франка

Факультет міжнародного права і бізнесу

К ОНТРОЛЬН А Р О БОТА

з курсу :’’ Порівняльне конституційне

право ”.

Тема: Імунітети і привілеї консульських посадових осіб.

м. Львів.2002рік.

План роботи.

1. Імунітети і привілеї консульських посадових осіб. 2

2.Іммунітети і привілеї адміністративно - технічного й обслуговуючого

персоналу консульств. 12

Список використаної літератури 16

1. Імунітети і привілеї консульських посадових осіб.

Пункт 1 d ст. 1 Віденської конвенції 1963 р. говорить: "Консульська посадова особа означає будь-яку особу, включаючи голову консульської установи, якому доручено в цій якості виконання консульських функцій". До цієї категорії осіб відносяться: генеральний консул, консул, віце-консул, консульський агент, проконсул і консульський стажист.

Для нормального виконання своїх функцій консульські посадові особи наділяються іммунітетами і привілеями, що відбиті у Віденській конвенції 1963 р. (ст. 40—57) і в двосторонніх консульських конвенціях. Ці документи визначають права й обов'язки консульських посадових осіб і країни перебування стосовно них.

Порівняльний аналіз Віденської конвенції 1963 р. і двосторонніх консульських конвенцій показує, що між ними є безліч розбіжностей, особливо в тому, що стосується іммунітетів і привілеїв консульських посадових осіб.

Розглянемо дану проблему більш докладно. Віденська конвенція 1963 р., надаючи консульським посадовим особам, імунітет від юрисдикції, визначає: "Консульські посадові особи не підлягають юрисдикції судових чи адміністративних органів держави перебування у відношенні дій, чинених ними при виконанні консульських функцій" (п. 1 ст. 43). Це значить, що консульські посадові особи наділені іммунітетами, що носять функціональний, службовий характер.

У сучасній міжнародній практиці службовий (функціональний) імунітет надається досить широкому колу осіб (консулам, військовим морякам, що служать для міжнародних організацій, адміністративно-технічному й обслуговуючому персоналу посольств і ін.).

Надання службового імунітету означає, що особа, що користується ним, звільняється від карної, цивільної й адміністративної юрисдикції держави перебування у відношенні дій, чинених під час виконання службових обов'язків. Якщо ж правопорушення зроблене не під час виконання службових обов'язків, дане особа може бути притягнуте до відповідальності в країні перебування, але тільки "на підставі постанови судової влади, у випадку здійснення тяжких злочинів" (п. 1 ст. 41).

І тут виникає проблема, особа до якої відноситься невизначеність поняття "дії, чинені при виконанні консульських функцій". У зв'язку з цим на практиці нерідко виникають труднощі у з'ясуванні того, чи знаходилася дана особа в момент, злочину при виконанні своїх службових обов'язків чи ні, отже, чи вправі в державі перебування залучати його до відповідальності. Не менші труднощі виникають і в питанні про те, хто правомірний, вирішувати цю проблему: держава перебуваннячи направляюча держава.

Аналіз доктрини міжнародного права, договірних і законодавчих норм, практики держав показує відсутність універсального вирішення проблеми службового імунітету.

Вважається, що універсального рішення даної проблеми взагалі не може бути. Це пояснюється, насамперед, тим, що різноманіття правопорушень, що допускаються, і неможливість у принципі скласти вичерпний перелік службових обов'язків кожної особи, що користується службовим імунітетом, виключають можливість вироблення конкретних і універсальних критеріїв, що дозволяють однозначно визначити, була чи не була дана особа в момент здійснення правопорушення при виконанні своїх службових обов'язків. Відсутність таких критеріїв збільшує виникнення у кожному випадку правопорушення протиріччя між інтересами, з одного боку, держави що направляє , яка зацікавлена в захисті своїх громадян, і, іншої — держави перебування, що несе збиток від заподіяного правопорушення. Відсутність чітких критеріїв, протиріччя між інтересами сторін перешкоджають розробці універсальної процедури розгляду питання, а їх одноособове рішення тією чи іншою стороною може бути необ'єктивним.

На практиці питання, пов'язані з службовим імунітетом, нерідко викликають розбіжності і конфліктні ситуації у відносинах між державою, яка скеровує і країною перебування.

Визначеним орієнтиром у вирішенні зазначених питань є судові прецеденти. Так, суди визнавали себе некомпетентними, розцінюючи дії консулів, якібули здійсненні при виконанні ними службових обов'язків, у наступних випадках:

— відмова консула у видачі виїзної візи (1927 р., Франція);

— нанесення консулом збитку в результаті дорожньо-транспортної пригоди при поїздці у службових справах (1933 р., Франція);

— скерування консулом до суду сертифіката, що засвідчує статус особистості (1962 р., США);

— видача консулом паспорта і проїзних документів дівчині-співвітчизниці, що втікала від батьків (1970 р., Італія);

— відмова консула вислати гонорар за підготовлену на його прохання публікацію (1970 р., США).

Але були випадки, коли суди виносили рішення і вироки у відношенні консулів, розглядаючи їхні дії, якібули здійсненні

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать