Правовий захист працівників податкової служби

Правове регулювання безпеки особового складу розроблено досить широко і дозволяє забезпечити надійний правовий захист життя, здоров'я, майнових і особистих інтересів працівника податкової служ­би та його близьких, якщо цими нормами законодавства керуватись юридичне грамотно і вміло.

Правовий захист працівників податкової служби неможливий без законодавчої правової бази, нормативних актів, реалізації орга­нізаційно-профілактичних заходів та засобів, програм, планів, наказів та інших управлінських рішень.

Заходи забезпечення правового захисту працівників податкової служби здійснюються на основі Конституції України та Законів Ук­раїни, зокрема таких, як Закон "Про державну податкову службу", "Про міліцію", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про дер­жавний захист працівників суду і правоохоронних органів", "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судо­чинстві", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, началь­ницького і рядового складу органів внутрішніх справ", "Про внутрішні війська", "Про надзвичайний стан", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", "Про дер­жавну службу" та ряду інших нормативних актів.

Згідно зі ст. 4 Конституції України держава через відповідні ор­гани забезпечує охорону правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян, у тому числі, зрозуміло, й працівників податкової служби, оскільки вони є носіями усіх прав і свобод громадян України.

Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" (ч. З ст.12) передбачає, що при наявності даних про загрозу життю, здоров'ю або майну працівника та його близьких родичів у зв'язку із здійс­ненням ним оперативно-розшукової діяльності в інтересах безпеки України або розкриття тяжкого злочину чи викриття організованої злочинної групи оперативний підрозділ зобов'язаний вжити спеці­альних заходів щодо забезпечення їх безпеки, якими є зміна даних про особу, зміна місця проживання, роботи, навчання та інших даних у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Спеціальні заходи щодо правового захисту, умови і порядок їх застосування відповідними посадовими особами передбачені Законом України "Про державний захист працівників суду і правоохорон­них органів" від 23 грудня 1993 р. Цей закон поширюється на всі правоохоронні органи, тобто на тих, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, на тих, які проводять розслідування кримінальних справ, здійснюють провадження у справах про адміністра­тивні правопорушення, охорону громадського порядку і громадсь­кої безпеки, беруть участь у виконанні вироків, а також на їх близь­ких родичів.

Ст. 5 названого Закону передбачає наступні види спеціальних заходів щодо гарантування безпеки:

а) особиста охорона, охорона житла й майна;

б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;

в) встановлення телефону за місцем проживання;

г) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

д) тимчасове розміщення у місцях, що гарантують безпеку;

ж) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.

Особами, які приймають рішення про вживання спеціальних за­ходів безпеки щодо державної податкової служби та їх близьких ро­дичів, є керівники органів внутрішніх справ (ст. 14 Закону). Здійснен­ня заходів безпеки покладається на спецпідрозділи в структурі ор­ганів внутрішніх справ (ст. 15).

Вказаний Закон встановлює відповідальність за невжиття заходів безпеки (ст. 21), а також за розголошення відомостей про заходи безпеки (ст. 22). Ст. 21 передбачає, що неприйняття рішень, несвоє­часне прийняття або прийняття недостатньо обґрунтованих рішень, невжиття відповідних заходів безпеки працівників суду і правоохо­ронних органів та їх близьких родичів відповідними посадовими особами органів, зазначених у ст.ст. 14, 15 цього Закону, тягне за собою дисциплінарну чи кримінальну відповідальність згідно з чин­ним законодавством.

Ст. 22 передбачає відповідальність за розголошення відомостей про заходи безпеки, а саме:

1) розголошення відомостей про заходи безпеки особами, які прийняли рішення про застосування відповідних заходів безпеки або безпосередньо їх здійснюють, тягне за собою дисциплінарну відповідальність, а у випадках, коли розголошення таких відомостей спричинило тяжкі наслідки, — кримінальну відиовідачьність згідно з чинним законодавством;

2) розголошення таких відомостей особою, взятою під захист, тягне за собою адміністративну відповідальність, а у випадках, коли розголошення відомостей про заходи безпеки спричинило тяжкі наслідки, - кримінальну відповідальність, передбачену чинним за­конодавством.

Але ні в Кодексі України про адміністративні правопорушення (КпАП), ані в Кримінальному кодексі (КК) України немає статей, які передбачали б відповідальність за такі дії.

Можливі два шляхи усунення цієї прогалини. По-перше, допов­нення КпАП, КК спеціальними нормами про відповідальність за роз­голошення відомостей про заходи безпеки; по-друге, віднесення ві­домостей про заходи безпеки до державної таємниці (ст. 6 Закоігу України "Про державну таємницю") для того, щоб відповідальність за їх розголошення нас