Лібералізм в Росії XIX ст

Курсова робота

на тему :

“Лібералізм в Росії

XIX століття”

Вступ

Основи і значення лібералізму.

Першим і найбільш важливим припущенням лібералізму є поділ держави і суспільства. Як наслідок релігійних і громадянських воєн в епоху Ренесансу і Реформації, ранні політичні теоретики намагалися деполітизувати "релігію, волю і власність" для встановлення стабільності в територіальному правлінні. У той же час, цей поділ мав значний визвольний ефект у тім, що він звільнив суспільство від усієї кількості моральних, економічних і політичних зобов'язань.

Однак, як наслідок, він також веде до виключення моральної і

економічної сфер із процесу демократизації. Демократія стала принципом тільки політичної сфери.

Усередині політичної сфери всі претензії на визнання колективної ідентичності відкидаються як частина приватної сфери моральної і соціально-економічної суб'єктивності. Логіка політичного лібералізму повинна виражатися винятково через твердження індивідуальних прав на основі подоби. З іншого боку, усередині цієї приватної сфери як індивідуальні, так і колективні нестатки і бажання даються конструктивної саморегуляції. Ринковий лібералізм стає винятковим принципом розходження в приватної сфері. Логіка політичної сфери тільки забезпечує регульовані рамки всіляких індивідуальних прихильностей ринковій логіці.

Ці припущення класичного лібералізму були згодом зм'якшені, ведучи до того, що можна назвати реформістським лібералізмом: визнаючи протиріччя між індивідуальною правовою рівністю і ринковою нерівністю, було додано вимогу розповсюдженої справедливості як благополучна умова, що узаконює політичний лібералізм. Добровільне політичне вирівнювання зацікавлених груп і партій і законна участь їх у представницькому уряді була розпізнана як неможлива умова ліберальної демократії. Як умову, як соціальних зобов'язань благополуччя, так і політичної демократизації, держава і ринок вважаються сферами з законами, скоріше доповнюють, чим взаємно виключають один одного: політична справедливість у правах, як правило, остаточно веде до розповсюдженої справедливості в потребах. Соціальна нерівність є тільки тимчасовим феноменом ринкового лібералізму без цілком розвитого політичного лібералізму.

Розділ І : Розвиток лібералізму в Росії

Лібералізм як інтелектуальна традиція російської суспільної думки розпочинається з XVIII в. і у своєму історичному розвитку «умовно» має три «хвилі», три етапи, кожний з який у той же час має свої особливості.

I «хвиля» — «урядовий» лібералізм, іниційований «зверху», що охоплює періоди правління Катерини II і Олександра I, за змістом — ліберально-просвітительський, що спирається на освічену монархію (М. М. Сперанський), що викликала опозиційне самодержавству рух декабристів;

II «хвиля» — лібералізм післяреформеного періоду — у своїх політико-соціологічних і філософських теоріях представлений як «охоронний», чи консервативний, лібералізм (концептуальні основи - К. Д. Кавелін, систематична розробка — Б. Н. Чичерін, П. Б. Струве), що викликала широке земське, а з початку 90-х років — буржуазний ліберальний рух;

III «хвиля» — новий лібералізм початку століття (до Жовтня 1917 р.) — по змісту соціальний лібералізм, що проголосив необхідність забезпечення кожному громадянину Росії «права на гідне людське існування». Він дав поштовх новому теоретичному осмисленню проблем правової держави і «правового» соціалізму в умовах ідейної боротьби з представниками як консервативних, так і ліворадикальних сил (Н. И. Кареєв, П. И. Новгородцев, Б. А. Кистяковський, С. И. Гессен, М. М. Ковалевський, П. Н. Мілюков, Л. И. Петражицький, С. А. Муромцев і ін.), підготував поряд з консервативним напрямком виникнення й утворення ліберально-демократичної партії кадетів (а згодом — її розкол). [1]

Умовно політико-соціологічний і філолофсько-правовий зміст ідей лібералізму I «хвилі» можна охарактеризувати як «офіційний», II «хвилі» — як більш «правий» у порівнянні з класичним лібералізмом (синтез основних ідей і цінностей лібералізму і консерватизму), а III «хвилі» — як більш «лівий» варіант (синтез класичного лібералізму і соціалістичної традиції) у порівнянні з «чистим» лібералізмом як «індивідуалістичною системою», що дає правам людської особистості перевага над всіма іншими.
Кожний з цих трьох напрямків російського лібералізму мав свої особливості, свою іманентну логіку розвитку в контексті історії, політичного життя російського суспільства і вітчизняної політико-філософської думки, відмінності від західноєвропейського лібералізму. Представники кожного з цих плинів російського лібералізму мали різні філолофсько-теоретичні підстави і своє бачення суспільного і політичного ідеалів, статусу особистості і соціально-політичних інститутів, способів перетворення суспільства, так чи інакше зв'язаних з тенденцією реформування й еволюційною соціальною методологією.

Ліберальний консерватизм як тип соціально-політичної орієнтації, безумовно, вписувався в ліберальну парадигму, в основі якої — визнання абсолютної цінності особистості і пріоритет еволюційно-реформістських методів соціальної перебудови. Але як особливий напрямок вітчизняної соціологічної і політико-філософської думки ліберальний консерватизм, розвиваючись в умовах післяреформеної Росії після убивства Олександра II, коли його «великі реформи» 60-х років були здійснені лише

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать