Коментар до Енеїди Івана Котляревського та його історія

¹⁷⁰ І вмиг, вхопивши за чуприну, Шкереберть Турна повернув, Насів коліном злу личину І басом громовим гукнув: «Так ти троянцям нам для сміха Глумиш з Паллантова доспіха І думку маєш буть живим? Паллант тебе тут убиває, Тебе він в пеклі дожидає, Іди к чортам дядькам своїм».

¹⁷¹ 3 сим словом меч свій устромляє В роззявлений рутульця рот І тричі в рані повертає, Щоб більше не було хлопот. Душа рутульська полетіла До пекла, хоть і не хотіла, К пану Плутону на бенькет. Живе хто в світі необачно, Тому нігде не буде смачно, А більш, коли і совість жметь.

ЇЕІ

КОМЕНТАР ДО «ЕНЕЇДИ» ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО ТА

ЙОГО ІСТОРІЯ

Настійну потребу в розгорнутому коментарі до першого твору нової укра­їнської літератури розуміє кожний, хто читав «Енеїду». Ще в столітній ювілей першого видання «Енеїди» (1898) ставилося питання про створення комента­ря, без якого уже тоді, коли принаймні в домашньому побуті народу було чи­мало спільного з добою Івана Котляревського, багато що в «Енеїді» залиша­лося неясним. Але ні в дні столітнього ювілею великого твору, ні в дні уро­чистого відкриття пам'ятника на могилі Котляревського в Полтаві (1903), ні пізніше далі добрих намірів справа не пішла. У науковій літературі інколи на­віть висловлювалася, а коли не висловлювалася, то мовчки сприймалася дум­ка, що з'ясування побутово-етнографічних реалій в «Енеїді» — діло друго­рядне.

Уже позаду 200-річний ювілей з дня народження Котляревського, не за горами 200-річчя першого видання «Енеїди», а у великій бібліографії праць про поему маємо лише одну статтю, присвячену даній темі,— «Побутова ста­ровина в «Енеїді» І. П. Котляревського» Миколи Сумцова, опубліковану ще 1905 р. Судячи із змісту, тут іменитий український етнограф по пам'яті, не звер­таючись до друкованих джерел, пояснив кілька десятків старожитностей і, ясна річ, далеко не вичерпав визначеної у заголовку теми. Стаття показує, який прекрасний коментар до дивовижного творіння Котляревського міг би укласти Сумцов і якої значної шкоди зазнала культура нашого народу, що ні він, ні хтось інший з учених, ближчих до доби письменника, не взявся до такої праці.

Відгукуючись на появу статті Миколи Сумцова, літературознавець Михайло Мочульський писав: «...Наша наукова критика ще не зробила досі нічого, щоб пояснити та зробити приступною для загалу ту цікаву поему. Наша критика обертається лише в хибнім колі утертих фаз, доторкається «Енеїди» зверха,й нікому досі не забаглося пірнути на її дно, щоб як слід з'ясувати її... Сумцов обібрав собі цікаву й живу тему: він мав подати в своїй статті висліди над побутовим боком «Енеїди»; на жаль, одначе шановний професор не дав нам того, чого слід було сподіватися по нім. Він лише торкнувся своєї теми, але не поглибив її, поставив багато питань, але не дав на них відповіді. Тим-то стаття, хоч не без певних цікавих вказівок — мусить розчарувати» '.

Присуд М. М. Мочульського, якщо сприймати його в історичній перспек­тиві, видається надто суворим. І нині значення праці М. Ф. Сумцова не змен­шилося, а навпаки, зросло. Крім того, вже на той час у працях П. Г. Житець-кого, І. М. Стешенка, І. Я. Франка, інших авторів можна було знайти значний матеріал для коментаря. Коли його додати до словничка чи приміток у кінці книги, без яких не обходилося, за поодинокими винятками, жодне видання «Енеїди», починаючи від першого, то це вже було солідним фундаментом для коментаря. Значний внесок у справу створення коментаря зробили такі радян­ські літературознавці, як І. Я. Айзеншток, А. П. Шамрай, П. К. Волинський, Є. П. Кирилюк.

Одначе коментаря до «Енеїди» в сучасному значенні цього слова ще не маємо. А час не стоїть, стрімко змінюється життя всього народу та окремих

¹ Записки наукового товариства ім. Шевченка.— Львів, 1905.— Т. 71.— С. 211.

його верств. Що ж до села, то в його побуті тільки за період після Великої Віт­чизняної війни сталося більше змін, ніж за кілька століть перед тим. Поколін­ня, дитинство і юність якого пройшли в українському селі ЗО—40-х років XX ст., знало і патріархальну хату та дворище з відповідними предметами домаш­нього й господарського вжитку, і домоткане полотно, і вітряки, і водяні мли­ни. Про коней та волів, які були основною тягловою силою в господарстві, й говорити не доводиться. А для повоєнних поколінь все це — давнина, ек­зотика.

«Енеїда» Івана Котляревського — виняткове художнє явище. Хоч на ве­ ликій травестії відбився, та й не міг не відбитися, поступ суспільно-літератур­ ної думки та поглядів самого автора вподовж трьох десятків років праці над нею, «Енеїда» становить собою напрочуд викінчену, струнку цілість, гармо­ нійну єдність змісту та форми. Травестія не може зовсім відірватися від сюжет­ ної канви першотвору, одначе і в рамках даного жанру блискуче виявилися оригінальність, гнучкість і багатство композиційних засобів Івана Котлярев­ ського. По старій канві він сміливо вимальовує нові узори, по-своєму компо­ нує матеріал, коли це зумовлено художньою доцільністю, самим духом від­творюваного життя, світоглядом українського народу тієї доби.

Візьмемо хрестоматійне місце — картини пекла у третій частині поеми, в яких Котляревський далеко відступає від Вергілія. Грішники розміщені в пек­ лі за певною системою, за величиною гріхів. Разом з тим пекло відби