Конституція України-Основний Закон суспільства і держави

Зміст.

Стор

Вступ

Конституція України являє собою сукупність фундаментальних, юридично незаперечних норм, які поширюється на всі без винятку сфери суспільства. Будь-яка конституція встановлює соціально-політичне обличчя держави, фіксує вихідні принципи їх функціонування й розвитку.

Як відомо, 26 червня 1996 року сталася чи не найвизначніша подія в політичному та суспільному житті незалежної демократичної України –була прийнята нова Конституція. В ній вперше системно, повно і як пріоритетні положення закріплені всі основні риси-принципи української держави, які тривалий час були її ідеалом. До того ж ці принципи було закріплено подвійним чином: ненормативно (в Преамбулі) і нормативно у ст.1, 2 та ін..

Важлива роль прийняття Основного Закону для розвитку публічного права як науки. ЇЇ не можна применшити, адже саме конституція постає основним джерелом останнього, і законодавче закріплення основних принципів публічного права тільки посприяє його входженню в життя суспільства. Основною умовою та гарантією реалізації публічного права є стійкість суспільства та його життєдіяльність, функціонування інститутів політичної, економічної, соціальної сфер. А ці умови, в свою чергу, забезпечує конституція як основний закон будь-якої держави.

Звичайно, далеко не всі риси нашої держави, що передбачені і закріпленіКонституцією України, стали нині повною мірою реальністю. Конституційні положення, що стосуються цих рис, є певною мірою програмою державотворення на найближчі деся­тиліття, ідеалом, який треба втілити у життя. Це стосується насамперед зовнішніх аспектів суверенітету держави, а також правового і соціального характеру держави. Тим самим ідеологія українського державотворення потребує значного часу і зусиль для свого утвердження, розвитку і вдосконалення. Ідеологія українського державотворення нині сповна і на найвищому рівні легалізована,але далеко ще не реалізована, її реалізація—одне з найважливіших завдань нашого часу. Пріоритетним напрямом його вирішення є перетворення Конституції в життя, приведення її в дію.

Таким чином, кожна держава повинна мати конституцію. Держава без конституції була б анархією.

1. Основні положення, вчення про Конституцію.

У сучасному конституційному праві існує багато визначень конституції. За основу як правило береться одна або декілька ознак, що відносяться до предмету конституційного регулювання, місця, яке посідає конституція в ієрархії джерел права, в національній правовій системі. так, французький політолог Ж. Бюрдо визначав конституцію як "сукупність правил, що відносяться до способу призначення, організації і функціонування політичних влад". Американський дослідник К. Берд додає до цього таку ознаку як "визначення свобод громадян".

.

В юридичній науці й практиці конституція постає як основний, головний закон держави, який регламентує найважливіші з погляду держави суспільні відносини. До них належать засади суспільного ладу й політики, правового становища особи, державного устрою, організації та діяльності органів держави.

Конституція також визначає герб, прапор, гімн та столицю держави.

Термін “конституція” походить від латинськогo слова “ constitutio ” , що означає “устрій”, “встановлення”. Так іменувалися деякі з актів, проголошуваних римськими імператорами . Застосування терміна “конституція” в сучасному його розумінні пов’язане з пізнішими часами –з епохою буржуазних революцій, коли інтереси нового класу, який прийшов до політичної влади, вимагали скасування віджилих феодальних відносин як гальма суспільного розвитку й водночас диктували нагальну потребу особливого правового захисту найважливіших інтересів молодої буржуазії. Юридичною формою вирішення цих проблем і стала конституція, яка згодом обернулася на невід’ємний атрибут суверенної держави. В сучасному світі конституції є практично в усіх державах, котрі претендують на право називатися демократичними. Виняток становлять абсолютні монархії, наприклад Саудівська Аравія.

Першими буржуазними конституціями в сучасному понятті були Американська Конституція, прийнята в 1787 році та Французька, прийнята у 1791.

При аналізі конституцій в системі права слід враховувати, що від звичайних правових норм конституційні норми відрізняються тим, що вони закріплюють в широкому смислі слова методи та форми здійснення державної влади. Предмет правового регулювання конституційних норм якісно відрізняється від предмету правового регулювання звичайних законів своєю вищою політичноюважливі