Європейський фондовий ринок у період глобалізації

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ФОНДОВИЙ РИНОК
У ПЕРІОД ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Курсова робота

з міжнародНИх ВІДНОСИН

Глобалізаційні процеси, які не просто кількісно, а й якісно змінюють систему міжнародних економічних відносин, помітно впливають на радикальну зміну інфраструк­тури європейського фондового ринку. Переплітаючись із внутрієвропейськими інтегра­ційними процесами, вони ведуть до створення специфічної ситуації. Схоже, що поступово відновлюється фінансова рівновага між Старим і Новим Світом. Причому відновлення відбувається не стільки за рахунок послаблення позицій заокеанських фінансистів, скільки у результаті підвищення можливостей їх європейських конкурентів. Три типи інституціональних інвесторів (інвестиційні та взаємні фонди, пенсійні фонди і страхові компанії) знаходять серйозну фінансову підтримку в особі приватних інвесторів. У Європі нині дедалі більше людей, у яких є «зайві» гроші та які готові ризикнути ними заради того, щоб стати ще багатшими. Кількість мільйонерів у Європі – це більше 2,2 млн. людей (із 7 млн. по всьому світу), і на західну частину континенту припадає чверть від усіх індивідуальних інвестиційних фондів, розміром від 1 млн. доларів США. Наявність вільних грошових коштів зумовлена не лише високою прибутковістю західноєвропейських корпорацій і банків. Помітну роль у цьому відіграє процес ліквідації (продаж) сімейних підприємств представниками нового покоління (у Німеччині його називають erbengeneration, тобто «покоління спадкоємців», які вважають, що ліпше вкласти успадковані гроші в чужий бізнес, замість того, щоб самим займатися такою копіткою справою, як корпоративний менеджмент. Зворотним боком цього процесу є безпрецедентний інтерес найбільших інвесторів до акцій приватних компаній, що не котируються на біржах (private equity), уперше відзначений із тридцятих років минулого сторіччя, про що йдеться у звіті британської урядової комісії Мінерса (Myners report). У деяких європейських країнах, особливо в Німеччині, цей інтерес разом з іншими чинниками навіть призвів до відмови компаній від біржового котирування своїх акцій. «Ми бачимо дедалі більше випадків переходу компаній із розряду публічних у приватні та відмови від лістингу, – зазначає один із німецьких експертів. – Це почалося з сімейного бізнесу, але великі конгломерати також розпродують підрозділи, включені в лістинг». Згідно з даними Центру дослідження викупу компаній менеджерами (Centre for Management Buy-out Research), що існує при Ноттінгемському університеті (University of Nottingham), у 1999 р. у континентальній Європі встановлено 27 випадків «делістингу» компаній, ринкова вартість яких становила більш ніж 3,8 млрд. дол.^[1]

Усе це сприяло тому, що зростання фондових ринків, підтримуване новим попитом (названим фондовиками «стіною грошей» – wall of money), на багатому європейському Заході досягає двозначних цифр у річному обчисленні. Важкі часи, зумовлені азіатсько-російською кризою 1998 р. і посилені крахом у Великобританії гігантського інвестиційного фонду Long Term Capital Management, нині вже давня історія.

Підйом економіки в Європі (не будемо забувати, що відносна слабкість євро пояснюється не поганим станом справ у країнах ЄС, а тим, що в США вони просто йдуть ще ліпше) призвів до того, що за допомогою традиційних джерел уже не можна задовольнити потреби в капіталі великих західно­європейських корпорацій. Тому такі компанії не бажають більше задовольнятися послугами національних банківських систем: адже багато корпорацій мають кредитні рейтинги, що дають змогу залучати дешевші фінансові ресурси за допомогою емісії цінних паперів. І природно, що вони спрямовують свій погляд на ліквідніші ринки капіталу та цікавляться скороченням витрат при здійсненні подібних операцій. Нові можливості для фондового ринку, зумовлені зростанням попиту з боку емітентів і збільшенням пропозиції за рахунок інтеграції національних ринків країн ЄС, одночасно з наявністю конкуренції у результаті відкритості та глобалізації додали значного імпульсу його розвитку. При цьому характерним є не лише кількісне зростання обсягів операцій, що укладаються, а й якісні зміни їх структури. На зміну домінуванню інвестицій у державні та корпоративні облігації (які наприкінці 1999 р. становили 55% від усіх вкладень) приходять вкладення в корпоративні акції^[2] . Причому це тенденція окремих національних і світового ринків. Уже в 1999 р. на глобальному ринку акцій обсяги вторинної торгівлі збільшилися на 48%. Міжнародні емісії акцій в Європі також збільшилися за цей рік на 66%, досягнуши майже 83 млрд. дол., тобто більше за половину світової емісії^[3] . Одинадцять країн ЄС нині взаємно обмінюються урядовими облігаціями і, таким чином, їх оборот утворить другий за розмірами ринок державних цінних паперів (після ринку облігацій Казначейства США). Тепер чітко накреслюється тенденція до створення чогось подібного і на ринку європейських акцій, і саме в руслі цієї тенденції потрібно розглядати план об'єднання окремих фондових бірж. Насамперед йдеться про дві найважливіші з них: у Лондоні та Франкфурті. І якщо Лондонська фондова біржа, розташована в серці Сіті, є найбільшою в Європі, то вважають, що Німецька біржа найпрогресивніше розвивається.

Потрібно зазначити, що торгівля корпорат