Розширення ЄС підходи та оцінки

РОЗШИРЕННЯ ЄС: ПІДХОДИ ТА ОЦІНКИ

Європейський Союз стоїть на порозі п'ятого етапу розширення — безпрецедентного як з точку зору кількості країн, що приєднаються до ЄС найближчими роками, так і глибини перетворень, які необхідно здійснити для того, щоб цей етап став так само успішним, як попередні.

Увага України до цього етапу розширення Союзу викликана, в першу чергу, тим, що його здійснення створить принципово нову ситуацію на Європейському континенті та наблизить кордони Європейського Союзу безпосередньо до кордонів України.

В цьому розділі аналізуються взаємопов'язані процеси поглиблення європейської інтеграції та розширення Європейського Союзу. Оцінюється ставлення населення країн ЄС та України до проблем розширення ЄС.

1.1 НАСТУПНИЙ ЕТАП РОЗШИРЕННЯ ЄС У КОНТЕКСТІ ПОГЛИБЛЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Для того, щоб зрозуміти всю складність проблем і перспектив сучасного розширення ЄС, слід розглянути проблематику розширення Євросоюзу в органічному зв'язку з поглибленням його інтеграційних процесів, які пройшли у своєму розвитку кілька етанів.

У цьому підрозділі окреслюються основні напрями західноєвропейських об'єднавчих процесів, визначаються взаємозв'язки між процесами розширення ЄС, з одного боку, а також формами та стадіями його економічної і політичної інтеграції — з іншого.

Етапи поглиблення західноєвропейської інтеграції: від Європейських Співтовариств

до економічного, валютного і політичного союзу

Початком процесу Інтеграції країн Західної Європи вважається 9 травня 1950р., коли міністр закордонних справ Франції Р.Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн. Ця пропозиція була реалізована в 1951р . Паризьким договором про створення Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС). до якого увійшли шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція (так звана "європейська шістка").

На основі досягнутого позитивного досвіду ЄСВС об'єднавчий процес був поширений на економіку в цілому, і в 1957р. був підписаний Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатому). Метою ЄЕС визначалися створення митного союзу, усунення внутрішніх торговельних бар'єрів усередині Співтовариства (забезпечення вільної торгівлі) і врешті -створення спільного ринку; Євроатому — співпраця у використанні ядерної енергії у мирних цілях. У 1967р. відбулося злиття виконавчих органів названих трьох Співтовариств, у результаті чого була створена єдина структура інститутів, що забезпечують розвиток європейської інтеграції. Основними серед них є Свропейська Комісія. Рада ЄС, Європейський Парламент і Суд Європейських Співтовариств. Практично одночасно, в 1968р., завершується створення митного союзу ЄС.

З кінця 1950-х років до кінця 1969р. відбувався інтенсивний процес розвитку спільного ринку ЄС¹ .

¹ Common market

Досягнення первісних цілей, визначених Римським договором 1957р., об'єктивно підвело до постановки питання про подальший розвиток інтеграції. Етапним у цьому сенсі стало підписання в 1986р. Єдиного європейського акту — ЄЄА² , що поставив завдання створення до 1 січня 1993р. єдиного внутрішнього ринку³ , запровадив спільну політику в соціальній сфері, й галузі науково-технологічного розвитку, охорони навколишнього середовища . Договір не лише вніс зміни до договорів про утворення Європейських Співтовариств, але й поширив інтеграційний процес на сферу зовнішньої політики, поставив питання про утворення Європейського Союзу як інституту не лише економічного, а й політичного .

Наступним кроком у процесі європейської інтеграції стало підписання в лютому 1992р. Маастрихтського договору про Європейський Союз (ДЄС)⁴ , що визначив так звані "три стовпи Європейського Союзу". Перший — це Європейські Співтовариства, другий — спільна зовнішня політика та політика безпеки, третій — співробітництво у сферах юстиції і внутрішніх справ. В економічному сенсі прийняття Маастрихтського договору фактично означало курс на форсоване завершення формування єдиного внутрішнього ринку та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу.

Новим кроком поглиблення взаємодії стало підписання в червні 1997р. Амстердамського договору⁵ , що вніс істотні зміни в установчі договори про Європейське економічне співтовариство та Європейський Союз. Прийняття Амстердамського договору привело інституційні механізми ЄС у відповідність до цілей, визначених Маастрихтським договором. Особливу роль у цьому відіграло укладення в 1997р. Шенгенської угоди про вільне пересування громадян у межах Євросоюзу.

Додаткові зміни в чинні механізми інституційного розвитку ЄС були внесені на засіданні Європейської Ради 7-9 грудня 2000р. ухваленням Ніццького договору⁶ . Ці зміни, що мають набути чинності після ратифікації Договору всіма 15 членами ЄС, спрямовані одночасно і на цілі поглиблення інтеграції, і на адаптацію до майбутнього розширення ЄС.

У своєму розвитку Європейський Союз пройшов кілька етапів економ