Світова економіка та міжнародні економічні відносини

СВІТОВА ЕКОНОМІКА ТА МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ

1. Сутність світового господарства та його системний характер. Світове господарство являє собою сукупність національних економік різних країн світу, зв'язаних між собою рухом товарів, капіталу, робочої сили, що характеризується розвитком міжнародних форм виробництва та економік відкритого типу. Сучасні дослідники трактують світове господарство як цілісну економічну систему, всі частини якої знаходяться у тісному зв'язку, залежності та в стійкій взаємодії. Ці взаємозалежності виникають не лише між окремими національними економіками, але і між іншими суб'єктами світового господарства та міжнародних відносин: юридичними особами, фізичними особами, урядами. Світове господарство є складною системою, яка характеризується багаторівневими зв'язками. 1)Економічні контакти. Це економічні зв'язки, що мають епізодичний характер і втілені в разових діях. 2)Економічна взаємодія. Стійкі економічні зв'язки, засновані на міжнародних економічних договорах та угодах. 3)Економічна співпраця – міцні економічні зв'язки, що засновані на вироблених спільно й узгоджених намірах, що закріплені в довгострокових економічних договорах та угодах. 4)Економічна інтеграція. Вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, що характеризується взаємним переплетенням економік різних країн та проведенням узгодженої економічної політики в економічних взаєминах та відносинах із третіми країнами. Світове господарство як цілісна система складається з окремих підсистем (груп країн). Для виокремлення підсистем світового господарства використовуються наступні критерії:1)Ступінь і характер утручання держави в економіку. 2)Рівень економічного розвитку. 3)Показники соціального розвитку економіки. 4)Тип економічного росту (інтенсивний або екстенсивний). 5)Рівень та характер зовнішньоекономічних зв'язків. На основі цих критеріїв у світовому господарстві виділяються окремі підсистеми. Наприклад, розвинені країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою. Сучасні автори дедалі частіше в якості підсистем першого рівня виділяють дві групи країн: розвинені та ті, що розвиваються. Схема світового господарства: 1)Розвинені країни; 2)Країни, що розвиваються:- Країни з традиційною економікою (слаборозвинені); - Нові індустріальні країни; - Країни-експортери нафти; - Країни з перехідною економікою; - Решта країн.

2. Етапи й тенденції розвитку світового господарства. СГ пройшло у своєму становленні довгий шлях: зачатки його існували ще в давнину. Сучасне СГ виникло після промислового перевороту, в ході переростання капіталізму у монополістичну стадію. На початку ХХ століття воно засновувалося на збройній силі, позаекономічному примусі. В середині століття вже було розділено на “капіталістичне” та “соціалістичне”. З 60-х років в систему СГ входять країни, що розвиваються, а в середині 70-х із них помітно виділяються НІК. Після розпаду соцтабору СГ починає набувати риси єдиного, цілісного. СГ, що формується, не є однорідним, включає в себе національні економіки країн трьох типів – розвинених, із перехідною економікою та тих, що розвиваються. СГ зараз – глобальне за своїми масштабами, воно засновується на принципах ринкової економіки, об'єктивних закономірностях міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва та капіталу. Наприкінці 90-х років у СГ проявилися такі тенденції: 1)стабільні темпи економічного зростання, підйом середніх темпів з менш ніж 1% на рік до 3% за десятиліття; 2)підвищення зовнішньоекономічного фактора у господарчому розвитку. Помітно зросли масштаби та якісно змінився характер традиційної міжнародної торгівлі товарами та послугами, з'явилася електронна торгівля; 3)глобалізація фінансових ринків та посилення взаємозалежності національних економік; 4)зростання питомої ваги сфери послуг у національних економіках та міжнародному обміні; 5)розвиток регіональних інтеграційних процесів. Єдність торгівлі, виробництва та кредитно-фінансової сфери промислово розвинених країн свідчить про формування світового господарчого комплексу,учасники якого, незважаючи на наявність державних кордонів, функціонують як частини однієї системи. Відбувається інтернаціоналізація та глобалізація господарчого життя. Процес інтернаціоналізації постає як результат міжнародної кооперації виробництва, розвитку міжнародного поділу праці, суспільного характеру виробництва в міжнародному масштабі. Процес глобалізації – закономірний результат інтернаціоналізації виробництва та капіталу. Глобалізація на макроекономічному рівні – це спільне прагнення країн та окремих регіонів до економічної активності поза своїми межами, на мікроекономічному – розширення діяльності підприємства за межі внутрішнього ринку. Глобалізація наприкінці 90-х набуває такі риси: 1)лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків та міжнародних розрахунків охопила ряд країн “соцтабору”; 2)тенденція до уніфікації та стандартизації; 3)міжнародні економічні організації запроваджують єдині критерії макроекономічної політики, уніфікуються вимоги до податкової політики тощо. Головною тенденцією розвитку СГ є рух до створення єдиного планетарного ринку товарів та послуг, економічного зближення та об'єднання окремих країн у єдиний світовий господарчий комплекс. Глобальна світова економіка стає новою реальністю, що підкорюється новим законам, вона набуває риси системи, засновується на техніко-економічній базі інтернаціоналізованого виробництва, спільних узгоджених між багат