Позитивізм 2

1. Криза філософії середини XIX. Французький й англійський позитивізм.

У другій половині XIX ст позитивізм стає найбільш впливовим рухом західної філософії. Позитивізм оголосив єдиним джерелом знання конкретні, частки науки і виступив проти філософії як метафізики, але за філософію як особливу науку. Під метафілософією вони розуміли умоглядну філософія буття (онтологію, гносеологію).

ПОЗИТИВІЗМ - філософія позитивного знання, що відкидає теоретичні спекуляції й умогляди, як засоби одержання знання.

Вони говорили, що тільки сукупність наук надає право говорити про світ у цілому. Тобто якщо філософія наукова те вона повинна розпрощатись зі спробою судити про світ у цілому. Це реакція на нездатність старої філософії вирішити проблеми, зв'язані з розвитком науки. Поняття колишньої філософії (про буття, сутність, причини), що у силу їхньої високої абстрактності не можуть бути перевірені чи дозволені за допомогою досвіду, позитивізм оголосив помилковими і позбавленими змісту. ПОЗИТИВІЗМ почав спробу осмислення істини на основі точного експериментального знання. Ідея знати — щоб передбачити, передбачати - щоб мати силу. Фактично виявилося, що позитивісти заперечували сутнісне пізнання світу, тому що орієнтувалися тільки на почуттєве пізнання. Причому самі категорії позитивізм заперечення умогляду, феноменалізм - виявилися занадто сміховинними, метафізичними.

З етапи в еволюції позитивіїму:

1. Власне позитивізм (30-ті рр. XIX) — Огюст Конт, Дж. Ст. Міль, Спенсер

2. Емпіріокритицизм (кінець XIX) -Мах, Авенариус.

3. Неопозитивізм (із середини 20-тихрр. XX) Шлік, Нейроз, Витгенштейн. Б.Рассел.

1 .1. О. КОНТ Засновник позитивізму—французький мислитель

Огюст Конт (1798—1857). Його головні праці: шеститомний «Курс позитивної філософії» (1830 1842 р.) і чотиритомна «Система позитивної політики» (1851— 1854р.).

О. Конт і інші позитивісти заперечують можливість пізнати сутність речей. Наука з цього погляду повинна обмежитися описом явищ, їхнього співіснування (статика) і послідовності (динаміка). Дослідження сутніених і причинно-наслідкових зв'язків повинне бути виключене як «метафізичне», «ненаукове».

Заклик відкинути «метафізичні спекуляції» і звернутися до досвіду в умовах першої половини XIX століття до деякої міри сприяв розвитку емпіричних досліджень, більш широкому освоєнню спеціальних і приватних методів правознавства. На визначеному рівні (не проникаючи в глибинну закономірність явищ) така орієнтація дозволяла одержувати нові знання про буржуазні політико-правові інститути, намітити деякі кроки по їх удосконалюванню і пристосуванню до умов, що змінюються. З цим зв'язаний відомий оптимістичний афоризм Конта про творчу роль науки: «Знати, щоб передбачати, і передбачати, щоб могти».

На основі позитивістської методології О. Конт розробив класифікацію наук. Дане питання в ті роки отримало особливу актуальність, різко збільшився потік нових фактів, зросло значення емпіричних прийомів дослідження й у цьому зв'язку гостро встали проблеми, з одного боку, диференціації наук, а з іншого боку — їх субординації й інтеграції. Центральна ланка кантівської класифікації складають «загальні, чи абстрактні, теоретичні науки», розташовані по спадаючій ступені простоти й абстрактності, по зростаючій ступені складності і конкретності: математика, астрономія, фізика, хімія, біологія і. нарешті, «соціальна фізика», чи соціологія (термін введений О. Контом). Кожна наступна наука, з одного боку, спирається на попередні, а з іншого боку — до змісту останніх не зводиться і розробляє свої власні закони. Логічна послідовність наук у цілому збігається з історією їхнього виникнення і розвитку. Раніше всього в самостійну науку оформилася математика: тепер, міркує Конт. прийшла пора соціології. Соціологія як загальна теоретична наука про явища соціального життя в їхній статиці і динаміку, по Конту, включає д'же різноманітне коло знань, у тому числі про політика, державу, право, релігії, філософії. економіці, моралі.

В основі контівської соціології і «позитивної політики» лежить ідеалістичне розуміння історичного прогресу. Розвиток суспільства, політичної влади, держави і права О. Конт зв'язував насамперед з еволюцією людської свідомості, послідовною зміною трьох пануючих типів світогляду, чи «станів людського розуму»:

1) теологічного,

2) метафізичного,

3) позитивного (наукового).

Цим трьом станам (ступіням, стадіям) мислення відповідає розвиток економічних, політичних і правових відносин і інститутів, усього соціально-політичного житгя.

На першій ступіні — теологічній — панує релігійний світогляд. Люди розглядають державу і право як результат дії надприродних сил, за всіма політичними явищами прагнуть відшукати волю богів. У цих умовах складається політична система теократії, при якій служителі релігійного культу (жерці) здійснюють не тільки ідеологічні, але і політичні функції, впливають на державну владу.

На другій стадії - метафізичний світогляд - спекулятивно-філософська свідомість. Людина намагається пояснити політико-правові явища за допомогою апріорних метафізичних спекуляцій, «відвернених (абстрактних) сутностей», наділяє їхніми уявлюваними властивостями (наприклад, «суспільний договір», «права людини», «сутність влади», «причина права» і т.д.). Влада над розумами переходить до філософів-метафізиків.

Значення метафізичної епохи, на погляд О. Кон